39. "Як мені розізлитися на замовлення?"

Коли настав відбій і в гуртожитку стало тихо, ми вимкнули світло і обережно вийшли з кімнати. На першому поверсі було вікно, через яке можна було вилізти, і саме біля нього ми домовилися зустрітись з Рунаром. 

Вибралися назовні без пригод, а вже надворі я тихо погукала:

 — Рунаре, ти тут?

— Ага, — почула голос прямо біля себе, а Рунара видно не було. — Бачиш, мене зовсім не видно. 

 — Круто,  — сказала я. — Тоді ходімо до залу, нам треба непомітно пробратися до корпусу, де проходять більшість пар і живуть викладачі!

Ми пройшли до головного корпусу, я відміряла три метри від кімнати професора Каена і зупинилася біля рівної стіни, в якій навіть натяку не було на двері. Але коли я приклала до стіни ключ, у ній з’явилася замкова щілина. Я повернула ключа, як і говорив професор, тричі проти годинникової стрілки, і стіна відсунулася вбік, утворивши прохід, через який ми й увійшли до зали. 

— А як нам взагалі тренуватися? — запитала я в Рунара, який серед нас трьох був найдосвідченіший у магічних справах. 

— Азура має спробувати вивільнити магію, але тільки крихту. Тоді вона використала отой потік повітря, можна спробувати його. Або оте захоплення цілі повітряними мотузками. 

— Легко тобі казати, я не знаю, як її вивільнити, — пробурмотіла Азура. — А ще… Навіть якщо вийде вивільнити… що як я раню вас? 

— Так, Рунаре, як нам діяти, якщо щось півде не за планом?

— Я накладу на себе і Марісе захисне закляття зараз. Потім, якщо Азура вийде з себе, ми зробимо те ж саме, що робили раніше. Повернемо їй її свідомість. Тільки коли її магічна природа ослабне після використання сили, я зможу спробувати накласти те заклинання, яке вчора прочитав. Я вивчив текст і всі дії, має вийти, — сказав Рунар.

— Добре, — я кивнула.  — Азуро, може, тобі, щоб вивільнити силу, треба розізлитися? Минулого разу вийшло саме так…

— Не знаю… — сказала вона трохи розгублено. — І як мені розізлитись на замовлення? 

— Можна спробувати подумати про щось неприємне, — запропонував Рунар. 

— Подумай про ту силовичку, яка хотіла керувати тобою, — запропонувала я. 

— Почекай, Марісе, — Рунар направив на мене долоню і прочитав закляття. — От, тепер все. Тепер можна. 

Азура заплющила очі і зосередилася, але нічого не відбулося. Вона розплющила очі і винувато поглянула на нас з Рунаром:

— Не виходить, я не можу її уявити. 

— Значить, емоція була недостатньо сильною, — припустив Рунар. — Треба щось сильніше… Подумай про своїх батьків, — сказав він раптом. — Про те, що вони все знали… Про те, що конкретно вони могли планувати зробити з тобою. 

Азура при цих словах зблідла. Вона заплющила очі — і раптом ми з Рунаром відчули рух повітря, який йшов від Азури, це було так, немов нам у обличчя подув вітер — який спершу був ледь чутним, потім ставав сильнішим, а згодом міг перерости в ураган. Якщо ми не зможемо якось це припинити…

— Азуро, а тепер навпаки згадай щось хороше! — вигукнув Рунар. — Як на заняттях по захисту розуму від чужого впливу, це те ж саме! 

Але Азура ніби не чула його. Вона дивилася кудись угору, а потім. коли перевела на нас погляд, мені стало моторошно. Це була ніби зовсім інша людина, яка дивилася на нас розгнівано і збиралася стерти з лиця землі. 

 — Азуро, це ми! — гукнула я. — Ми твої друзі! Припини, будь ласка!..