36. Рідкісна сила

— Ні, — вперто сказала Азура, поглянувши на мене. — Ми не віддамо їй наші кулони, ми так старались, щоб отримати їх… Ми ж змогли як-не-як впоратись з її ментальною силою… Якщо Рунар буде поруч, вона не зможе взяти мене під контроль знову. 

— Я думаю, що вона має як мінімум бачити того, чию свідомість хоче захопити, — додав Рунар. — Нам треба завжди ходити втрьох спільними залами. Але час спливає і в нас все ще не вистачає амулетів. А тобі показувало ту дівчину, Марісе. Значить, у неї те, що нам потрібно, принаймні, одна частинка. Знати б, чи є в неї соратники, і яка в неї друга сила… Може, тоді ми зможемо придумати контратаку проти неї. Твоя сила передбачення може це зробити, певно, — припустив Рунар, поглянувши на мене.

— Ну, я можу спробувати… Але тоді, минулого разу, вона відчула, що я дивлюся на неї. І перервала цей ментальний контакт…

— Все тому що в неї є ментальний дар контролю, це найкращий захист навіть від твого передбачення, — продовжив припускати Рунар. — Вона — найнезручніший для нас супротивник.

— Ти можеш порадитись з професором, — додала Азура і я пригадала, що вона тоді ж практично здогадалась про нас із Каеном. 

 — Так, тоді я зараз сходжу до нього, а ви, будь ласка, будьте вдвох і не розділяйтеся…

— Марісе, це звучить якось двозначно… — пробубніла Азура, знову червоніючи. 

— Ну я про те, що коли вас двоє, то вона не змсоже контролювати обох одночасно… А ти про що подумала? — хмикнула я.  — Добре, я піду, давайте зустрінемося через півгодини у бібліотеці. Там є додатковий захист, здається, щоб студенти не могли під час іспитів підглядати в книги на ментальному рівні. 

— Тоді ми підемо одразу туди, — кивнув Рунар. — Ходімо, Азуро. 

Ми розійшлись в різні сторони і я пішла до покоїв професора. Не знала, чи він на місці, але дуже сподівалась, що він саме там.

Підійшла до дверей і відчула хвилювання. Ми не бачились після того поцілунку. Я постукала в двері і, як і минулого разу, він сказав заходити. 

Каен, здається, кудись збирався. Він був не в його звичайному одязі, в якому ходив академією і викладав. 

— Привіт, Марісе, — він усміхнувся. 

— Добрий день, — привіталась я. — Я. мабуть, невчасно?

— Ти завжди вчасно, — відповів Каен. — Що трапилось?

— Тут у нас виникла проблема, — сказала я, потупивши погляд. — Дівчина, у якої половинка мого кулону, хотіла заволодіти свідомістю — спершу моєю, потім Азури, і їй майже вдалося. Вона дуже сильна, має здібності силовика та менталіста одночасно. Ми не зможемо її подолати. Але так не хочеться вилетіти з турніру…

— Ти вже розібралась зі своєю здібністю? — раптом запитав він. — Вона не така слабка, як ти думаєш. Насправді, вона одна з найсильніших тут, в академії. Але ти зовсім не досліджуєш її. 

 — Я ще не встигла, — відчула, що червонію. — Але буду досліджувати обов’язково. Мені все більше вдається викликати передбачення саме тоді, коли це потрібно. А раніше я цього не могла робити. 

— А ти впевнена, що те, що ти викликаєш — це передбачення? — відповів він питанням на питання. — Не помічала різниці в тих двох типах того, що ти пишеш? Коли хочеш сама, і коли воно приходить саме.

 — Хм, коли я сама їх викликаю, то вони більш зрозумілі. — розмірковувала я.  — І становлять ніби  заклик до дії, що мені треба робити…

— Може, це друге, це все ж не передбачення, а щось інше? Моделювання бажаного майбутнього, — припустив Каен.

 — Це тобто я сама моделюю майбутнє? — я не могла повірити, подумала, що якось неправильно його зрозуміла. 

— Якщо ти пишеш заклик до дії, значить, знаєш підсвідомо, що має трапитись, щоб бажане майбутнє трапилось, — відповів Каен. — Але це… Це дуже рідкісна сила, Марісе.

 — Тобто я можу написати, що ми перемогли ту силовичку, і все так і станеться?

— Не думаю, що достатньо просто написати бажане. Але можна змоделювати оті обставини, щоб бажане трапилось. Інше питання, чи зможеш ти робити це свідомо, чи тобою завжди керуватиме твоя сила…

 — Навіть не знаю, як це робити свідомо, — я зітхнула. 

— Тобі треба підсилити магічне джерело, дивись, це сталось після нашого поцілунку. Значить, я не помиляюсь. Ти — моя істинна пара, Марісе, — він зазирнув мені в очі...