35. Рятівний поцілунок

— Азуро, ти мене чуєш? — я легенько штовхнула її в бік. 

Азура спочатку не відповідала, а потім поглянула на мене, подалась вперед, до мого вуха, і сказала пошепки:

— Якщо вночі не відпустиш її з амулетами, я накажу їй пройти голяка на сніданок перед усіма. Якщо розкажеш комусь, я зроблю те ж саме, але прямо зараз!

Я не знала, що мені робити. Розуміла, що хтось заволодів свідомістю моєї подруги, але як цього “загарбника” вигнати? Подумки звернулася до професора Канна з проханням підказати, що мені робити, і тут відчула знайоме свербіння в пальцях. Схопила свою сумку і витягнула звідти ручку і якийсь зошит, розгорнула його на чистій сторінці, і рука ніби сама по собі почала виводити літери, які склалися у слова:

“Щоб змінити чиюсь долю, 

Треба мати сильну волю,

Нагадай їй щось важливе, 

Тоді стане все можливо…"

— Азуро, тобі треба подумати про Рунара! — сказала я, дивлячись їй у очі. 

На мить, здається, її погляд став яснішим, але майже одразу знову затуманився. 

— Ходімо, ми маємо його знайти, — я взяла її за руку і потягнула за собою. Вона йшла за мною, але її обличчя нічого не виражало, було байдужим. Я боялася, раптом той, хто керував нею, дасть їй якесь нове завдання, і я не зможу її зупинити? Фізично Азура була сильніша за мене, вона багато тренувалася, перед тим, як вступити до Академії. А з цією новою силою, що нещодавно відкрилася у ній, подруга має бути взагалі небезпечною! Хоча б той, хто захопив її свідомість, не дізнався про цю приховану силу!

Раптом, на превелике щастя, я побачила Рунара, який ішов назустріч.

— О, ви тут! Ми будемо шукати амулети далі? Залишилось мало часу… — він поглянув на Азуру. — Ой, а що це з тобою, ти якась не така… Щось трапилось? 

 — Рунаре, ти маєш її поцілувати, — раптом прийшла мені в голову рятівна ідея.

— Що? — здивувався той. — Поцілувати? — здається, навіть почервонів. Хлопці, виявляється, теж можуть ніяковіти. 

 — Так, тільки прямо зараз, поки вона не натворила нічого! Будь ласка, не гай часу, я потім все поясню!

Рунар поглянув на Азуру, а потім взяв і обійняв її поверх рук. Та спробувала пручатись, зажмурилась, але Рунар був сильнішим і вже за мить його губи накрили її. Вона продовжувала пручатись якусь мить, але потім перестала і заспокоїлась.

А ще за мить розплющила очі і це вже був свідомий погляд Азури, бо вона була червона, як рак. 

— Що відбувається… — пробурмотіла вона, відводячи від Рунара погляд.

 — Ура, ти повернулась! — вигукнула я. 

— Це Марісе сказала тебе поцілувати, — Рунар тут же відсторонився і теж відвів погляд.

 — Що, Марісе? — Азура нерозуміюче дивилась на мене. — Для чого ти це сказала?

 — Щоб підсилити твій ментальний захист, — трохи сердито відповіла я. — Сьогодні ж було заняття, а ти все забула?

— Точно, я відчула, що мене взяли під контроль, — згадала Азура. — Ментальні заняття — це точно не моє… Була б я сильна ментально, я б, певно, не віддавала тіло під контроль своєї ж сили, — вона зітхнула.

 — Та вона пробувала і моєю свідомістю заволодіти, але мій амулет не дав їй це зробити, — постаралася підбадьорити подругу я. — Якби не він, то, певно, я так само опинилася б під контролем…

— Ти сказала “вона”? — Рунар поглянув на мене. — То це дівчина?

— Здається, я чула жіночий голос, плюс тоді, коли тримала в руці половинку кулона, бачила біляву дівчину… Ти ще за кольором кімнати сказав, що вона з силовиків…

— Але хіба може вона бути силовиком, якщо її сила — ментальна? — перепитала Азура.

— Хіба що в неї два дари. А це вже звучить небезпечно… — Рунар зітхнув. — Силовик і менталіст в одному флаконі… Таке буває, коли дитина спадкує обидва дари батьків, а їхні дари з різних категорій.

 — Нам із нею не справитись, — зажурилась я.  — Хіба що використати твій, Азуро, прихований дар, але це небезпечно… Тому краще віддати ті кулони і вибути з турніру…