34. Важливість ментального захисту

Сьогодні останньою парою був ментальний захист, і я ніяк не могла дочекатися, коли заняття вже завершиться. 

Весь час була не дуже уважною і молодий викладач, блондин, Олекса Ковальський, мене навіть насварив:

— Дарма ви, Марісе, так! От не будете зараз практикуватись, і не зможете захиститись від ментальної атаки! На відміну від родових сил, які даються природою і не можуть бути вивчені, якщо їх немає, ментальний захист доступний всім, просто його треба розвивати! Хіба ви цього не розумієте?

 — Вибачте, — пробурмотіла я. — Буду більше приділяти цьому уваги…

— Давайте зараз влаштуємо наглядний приклад. Я спробую атакувати вас ментально, бо саме така моя сила, вона так працює. Якщо ви відповісте на будь-яке моє питання, я отримаю доступ до вашої свідомості і зможу вами керувати. Ви вже відповіли на моє питання, тож я починаю!

Раптом я відчула, як голова заболіла. Руки і ноги стали ніби не мої, я встала з-за парти, але відчувала себе ніби скутою якимись ланцюгами і не могла поворушитись.

"Бачите, вашу свідомість дуже легко захопити", — сказав він ніби думкою в моїй голові, а не словами. — "Зараз спробуйте пригадати якийсь момент з життя, який викликає найбільше емоцій. Але це має бути саме сильний спогад. І тоді, коли його пригадаєте в деталях, спробуйте захопити контроль над собою назад".

Я раптом пригадала наш поцілунок з Каеном. Тієї ж миті відчула тепло яке почало струмувати від обручки на моїй шиї, і моє тіло звільнилося від невидимих пут. 

— Браво! Ви швидко вчитесь! — похвалив мене викладач, коли я вже розплющила очі. — Запамʼятайте той спогад, він спрацював проти мене, значить, спрацює і проти інших подібних ментальних атак…

***

— Марісе, що ти там таке згадала? Більше, крім тебе, ні у кого не вийшло з першого разу! — сказала Азура. 

— Нічого особливого, так, один приємний момент, — промовила я, відчуваючи, що червонію. 

— Мені здається, ти від  мене щось приховуєш! У тебе щоки почервоніли! Ти ж не закохалась в Рунара, правда? — раптом запитала вона.

— Ні, — я похитала головою. — За Рунара можеш не хвилюватися, він з тебе очей не зводить…

— Але якщо не Рунар, то хто? Ми більше ні з ким не спілкуємось, — замислилась Азура.

— А з чого ти взагалі взяла, що я в когось закохалась? — я знизала плечима. — Я ніби такого не говорила…

— Ой, ну могла б хоч мене не обманювати, — вона надула губи. — Сказали пригадати приємний момент, коли я тебе перепитала, ти почервоніла. Не треба бути детективом, щоб зрозуміти, що справа в хлопці. Але ти мені не довіряєш…

— Я довіряю, просто це мій секрет, — я зазирнула їй і очі. — І нього можуть бути проблеми, якщо я комусь розповім…

Азура спочатку насупилась, потім замислилась, а потім її очі округлились:

— Професор! — видала вона пошепки. — Професор Каен!

Ми якраз проходили по коридору підземель бо йшли на алхімію. Тут було сиро і темно. Раптом я відчула щось схоже, як було на уроці з ментального захисту: хтось ніби намагався увійти в мою свідомість і шепотіти "Тобі треба сьогодні вночі взяти всі кулони і половинки, що ви маєте і принести в підземелля…"

Я на автоматі знову згадала Каена, і знову амулет на моїй шиї почав випромінювати тепло, і я струсила з себе чуже навіювання. 

— Тобі треба активувати свій ментальний захист, — прошепотіла я на вухо Азурі. — Здається, хтось хоче отримати наші кулони…

Але порожній погляд Азури, яким вона глянула на мене в цю мить, підказав мені, що радити їй щось вже пізно…