32. Плани на канікули

Я зрозуміла, що відчуваю до Каена не просто вдячність, а й щось більше. Що це було? Мабуть, ніжність. Чи щось подібне. Він заради мене кинув своє звичне життя, мабуть, це було не так просто. І зараз у всьому допомагає мені, хоча у зв’язку з цим у нього можуть бути неприємності. 

— Я поки що не впевнена, що кохаю вас, — пробурмотіла я. — Звісно, я могла б збрехати, але б це було неправильно…

— Невже ти думала, що моє зізнання було сказане для того, щоб ти відповіла на нього? — він усміхнувся. — Ні, я про це навіть не думав. Я сказав це тільки для того, щоб ти не боялась мене, щоб розуміла, що я не можу і не хочу нашкодити тобі. 

— Я не боюся! І ви мені дуже подобаєтесь! — вирвалось у мене. — Мені приємно знаходитися поруч із вами…

— Ну от і все, — Каен, здається, став ще трохи веселішим. — Все, іди до себе, Марісе,  — він підійшов до якоїсь скриньки, дістав з неї ключ і вклав мені в руку. — Це від зали. Вона розташована прямо біля моїх покоїв. Але вхід в неї прихований. Треба пройти коридором і через три метри після моїх дверей просто прикласти ключ до стіни. Стіна його поглине і тоді треба повернути його тричі проти годинникової стрілки. Тоді ви побачите двері і зможете увійти. Потім виходити треба так само. 

 — Ага, зрозуміло. Дякую, — я міцно стиснула ключ в кулаці. — Ми будемо дуже старанно тренуватися, щоб виправдати вашу довіру!

— Головне, щоб вас не побачили. А навіть якщо побачать, сама розумієш, не треба казати, що я дав вам ключ. Придумайте щось, якусь легенду, заздалегідь. І повідомиш цю легенду мені. 

 — Так і зроблю. Добраніч, — я усміхнулась йому. — А ще хтось знає, що ви моя істинна пара?

— Ні, ніхто не знає. І я волію, щоб так і було якомога довше. Я ж трохи розкрив тобі мою реальну позицію в магічному суспільстві… Не хочу, щоб за тобою почали полювати мої вороги. Тільки якщо ти вирішиш прийняти мітку, нам доведеться серйозніше маскуватися. 

 — Я нікому не скажу, обіцяю, — кивнула я. — Навіть Азура не знає. Я просто сказала їй, що ви запросили мене сюди, дізнавшись про мої здібності, тому й відчуваєте відповідальність і допомагаєте мені…

— Так, це підходить, — він теж кивнув. — Все буде добре. Наразі, поки ти не прийняла остаточне рішення, це найкращий варіант. Правда, можливо, мені доведеться покинути академію на деякий час, одразу після Різдвяного балу. Але тільки на час канікул. 

 — А нас на канікули відпустять додому? — поцікавилась я. 

— Я б дуже хотів, щоб ти залишилась тут на канікули, тут є хоч якийсь захист. Але так, за проханням студентів вам можуть пустити додому на тиждень. Насправді, навіть на два, якщо ти не захочеш піти на бал. 

— Я б хотіла піти на бал, — сказала я тихо. — Якщо ви там будете…

— Буду, — він кивнув. — Запрошу тебе на танець, але десь не в основній залі, якщо ти залишишся.

 — Добре, — я кивнула. — Тепер уже точно йду, бо я й так надовго затримала вас!

Побажала йому доброї ночі і вийшла за двері. Після того поцілунку усі мої органи чуттів ніби стали гострішими, а коли я проходила через темну ділянку коридору, то раптом усвідомила, що бачу у темряві…

Коли я прийшла до кімнати, побачила, що Азура сидить на ліжку і уважно дивиться на мене:

— Тебе довго не було… Куди ти ходила вночі, Марісе?