30. Візит до професора

Азура заснула, певно тому, що дуже сильно вимоталась фізично і магічно, а я ніяк не могла зробити це. Все думала про неї, про її батьків… Як можна було вчинити так з власною дитиною… Зробити її для того, щоб вона стала якоюсь забороненою зброєю?...

З іншого боку, якби не її батьки, її б взагалі не було, а я б цього не хотіла. 

Я дуже шкодувала, що не розбираюсь в усьому цьому. І Азула, і Рунар розбирались, а я ні.

І я не розуміла, що саме треба робити, як убезпечити Азуру, але при цьому зробити так, щоб вона могла тренуватись контролювати свої сили. В тому, що треба вчитись цьому, я не сумнівалась. І це треба було робити вже зараз.

Раптом я відчула легке тепло від обручки на шиї.

І зрозуміла, що мені все ж є до кого звернутися за порадою. Можливо, я не маю права видавати чужу таємницю, але професор Коен не розкаже ще комусь, чомусь я була в цьому впевнена.

Я встала з ліжка, перевдягнулась і пішла до виходу. 

Взагалі гуляти академією ночами було не дозволено і мене могли ще й покарати, якби зловили, але я не хотіла чекати до ранку.

Пощастило, і мене таки не впіймали аж до самих покоїв професора Коена. Я  тихенько постукала в двері. прислухаючись — раптом, він уже спить? Але за мить двері відчинилися, і я побачила професора. 

Він був у якихось темних штанах без футболки чи сорочки, і я побачила його оголений торс. Одразу відчула той самий аромат випічки, і моє серце забилося дуже швидко, мало не вискакувало з грудей. 

— Добрий вечір, — пробурмотіла я. — Вибачте, що так пізно… 

— Марісе? — здивувався він і шумно вдихнув повітря, а потім торкнувся моєї руки і потягнув до себе, одразу прикриваючи за нами двері. — Що ти тут робиш?...

 — Я б хотіла з вами поговорити, — прошепотіла я. — Це дуже важливо…

— Добре, — він кивнув. — Давай поговоримо. Що саме ти хочеш обговорити? 

 — Це стосується Азури. Вона моя подруга, — додала я. — У неї проявилася магія елементалів, і тепер вона в небезпеці! Може, ви порадите. що нам робити?

— А, ти про це, — він зітхнув, і, схоже, трохи засмутився. — Ти тому прийшла… Ну, це не мало мене здивувати. Це в твоєму стилі.

— Що в моєму стилі? — не зрозуміла я. — Ой, я забула вам подякувати, ваш подарунок допоміг мені, коли на нас напали!

— Я ж казав, що буду на твоєму боці, Марісе, — відповів Каен. — Так буде завжди. Щодо твоєї подруги… Я б мав повідомити про це директора. І тоді б її забрали. Але, авжеж, я не стану цього робити, бо до мене звернулась ти. Їй не можна використовувати цю магію на людях. Це перша і головна порада. Ще вона може потренуватись маскувати елементальну магію під магію повітрулі, їй дуже пощастило, що в її матері офіційно саме такий дар. Але для цього їй потрібно контролювати свою силу. 

 — А звідки ви про неї все це знаєте? — здивувалась я. 

— Ти — моя пара, хай навіть не істинна, — він відвів погляд. — Я наглядаю за тобою, щоб ти не потрапила в біду. 

 — Не повідомляйте директора, будь ласка, — благально промовила я. — Азура буде тренуватися все це контролювати, і ми з Рунаром їй допоможемо. Але інші викладачі, вони не здогадаються?

— Вам потрібне місце з захистом, — сказав він. — У кожного викладача є зала для тренувань, щоб ми не забули свої навички. Я дам вам ключ від своєї зали. Але якщо вас зловлять там, я вже навряд зможу допомогти. Ви маєте ходити туди вночі і непомітно. Придумати щось для того, щоб ходити туди непомітно…