27. Незвичайна магія Азури

Я не знала, що мені робити. В цю мить Рунар послав у нас з Азурою якесь закляття. Я спочатку подумала, що він спробував нас звільнити, але ні, він огородив нас прозорим щитом.

В цю ж мить на нього кинулись нападники і повалили магією на землю. 

— Марісе! Торкнись Азури і заціпеніння пройде! — крикнув Рунар, і в цю мить йому затулили рота і притисли до землі.

Я смикнула рукою сильніше і тепер вже повністю могла рухатись. Кинулась до Азури. Торкнулась, як сказав Рунар, смикнула її за руку, і вона теж вийшла з того заціпеніння. 

Вона поглянула на Рунара і я раптом відчула навколо неї якусь сильну енергію.

— Прибери наш щит, Рунаре! — скомандувала Азура.

І тільки в цю мить я помітила, що вона не торкається ногами землі, а ніби левітує в парі сантиметрів від неї. 

Він з останніх сил пробурмотів закляття, і щит зник. 

Азура направила долоню на одного з нападників і його буквально знесло від Рунара та впечатало в дерево.

Другий нападник, коли побачив це, відступив сам і побіг геть.

— Не пущу! — Азура теж направила на нього руку, але тепер я ніби бачила якусь напівпрозору мотузку навколо хлопця. — Марісе, забери його кулон! 

— Я займусь його другом! — тут же вигукнув Рунар і кинувся до першого нападника.

Я підбігла до другого, який не міг рухатися, тільки витріщав на мене очі. Порилася в нього в кишенях і знайшла половинку кулона.

— Є! — показала свою знахідку подрузі. 

— Відходь від нього, Марісе! — вигукнув Рунар. — Стань за мою спину! Швидше!

Він якось дивно дивився на Азуру. Тим часом той нападник, в якого він забрав кулон, теж втік. Лишився тільки той, якого тримала Азура. 

Тільки зараз я помітила, що райдужки її очей стали якимись не такими, світло-світло блакитними, майже прозорими. Вона ледь нахилила голову вбік і якось хижо усміхнулась, стиснувши свою долоню в кулак.

Хлопець, якого вона тримала, став кашляти, ніби він задихається.

 — Відпусти його! — видихнула я. — Ти його задушиш!

— Він міг вбити Рунара! — її голос був сам не свій, ніби якийсь чужий, потойбічний, у мене аж мурахи по шкірі пробігли. 

— Азуро, я в порядку! — Рунар пішов до неї. 

Але підійти до неї було важко, та енергія навколо неї, стала щільнішою, я буквально бачила, як повітря біля Азури стало гарячим. 

— Іди геть! Я вбʼю його! — продовжила кричати вона тепер вже до Рунара. 

Але Рунар все ж зміг подолати ту відстань, яка їх розділяла, і обійняти її:

 — Все добре, ти можеш його відпустити, — тихо сказав він, дивлячись їй у очі. 

Її очі потихеньку почали повертатись, коли він обійняв її. А хватка нарешті ослабла.

Хлопець, якого вона до цього тримала, впав на землю і почав кашляти ще сильніше. Але він був в порядку, і вже за мить кинувся втікати. 

Нарешті Азура повністю стала собою, я зрозуміла це по тому, що та енергія, яка її оточувала, розсіялась, а погляд став свідомим. 

Ще за мить вона раптом просто ледь не впала, втрачаючи свідомість. Але Рунар обіймав її, тож підтримав, підхопивши на руки.

— Вона користувалась сильною елементальною магією повітря. Та є далеко не у кожної повітрулі… — сказав він вражено. 

 — Ця енергія… Це було щось неймовірне! — вражено сказала я. 

— Це небезпечно для неї… Вона ніби вперше робила це. Зазвичай елементальна магія проявляється в дитинстві і таких дітей довго вчать її контролювати, це один з найскладніших для контролю вид магії… Але вона ніби робила це вперше, — він зітхнув.