26. Пастка на зловмисника

Я підійшла до них і привіталася:

 — Привіт, Рунаре! Як твої успіхи у виконанні завдання?

— Привіт, — він виглядав трохи сумним, але усміхався, робив вигляд, що все добре. — Ну ти даєш, одразу дізналась, що саме у мене частинка Азури.

 — Але про себе я так і не змогла нічого дізнатися, прямо чоботар без чобіт, — я знизала плечима. 

— Можна спробувати попросити допомоги у ще когось зі схожим даром. Когось з вашого факультету.

 — Я гадки не маю, в кого тут ще є дар передбачення… Певно, доведеться все ж розвивати власні здібності, а не покладатися на чиюсь допомогу, — я зітхнула, згадавши пропозицію Каена. 

— Ну, у тебе ж вже був прогрес… Ти казала, що раніше не могла взагалі викликати передбачення на замовлення, але ж ти знайшла тоді Вогника, — підбадьорила мене Азура. — От нам з Рунаром важче. У нас один кулон на двох. Краще б мені дістався хто завгодно, навіть силовик, аби не хтось із вас. 

 — Тоді комусь із вас треба здобути цілий кулон, — припустила я. — Іншого виходу з ситуації я не бачу. 

— Можливо, — він кивнув. — Може, ти зможеш спробувати побачити якесь передбачення для нас? З чого хоча б почати? І до речі, Марісе… Я думаю, можу накласти на тебе барʼєр. Ну, не на тебе, а на твій кулон. Для додаткового захисту. 

 — Супер, я буду дуже вдячна, — кивнула я. — І звичайно, спробую допомогти передбаченням…

— Тоді треба спробувати… Що ти візьмеш? Наш кулон? Торкнешся його? Чи як це працює? — поцікавився Рунар.

— Давай,  — я простягнула руку і він вклав мені в долоню цілий кулон, складений із двох їхніх половинок. Заплющила очі і побачила, як Рунар іде до свого гуртожитку, а з темряви вискакують двоє хлопців і нападають на нього. 

— Схоже, на тебе готують засідку, — промовила я. —  Будь обережний, не виходь увечері сам.  Мабуть, вони якось дізнались, що ти маєш цілий кулон. 

— Ти бачила їхні обличчя? — запитав Рунар. — Якщо вони готують засідку у мене є ідея. Що як ми підробимо кулон? Цей я тимчасово віддам Азурі, — він простягнув Азурі кулон. — А я візьму якийсь несправжній, теж з двох половинок, але ми просто знайдемо якийсь інший кулон, не з завдань. 

 — Хм, це непогана ідея, — сказала я. — Ти можеш заздалегідь підготуватися до нападу, а можна ще щоб хтось із твоїх друзів був неподалік, і коли вони нападуть, вас теж було б двоє…

— Шкода, що від нас двох в бою мало користі, — сказала Азура, зітхнувши. 

 — Ага, — я похнюпилась. — Ну нічого, якщо ми не можемо перемогти ворога силою, зробимо це хитрістю…

***

Ми вирішили, що увечері підемо на “полювання” за кулонами. Коли вже стемніло, ми з Азурою заховалися в кущах під гуртожитком хлопців, а Рунар вийшов наче на прогулянку. В кишені у нього лежав несправжній кулон. Він походив по парку, і потім пішов назад до гуртожитку. Раптом ми побачили двох хлопців, які швидко наближалися до нього. 

Я хотіла вискочити з кущів і побігти на допомогу Рунару, та сталося щось дивне — я не могла поворухнути навіть пальцем, не те що кудись бігти. Спробувала крикнути — марно, голос не слухався мене. Поглянула на Азуру і побачила, що з нею діється те ж саме…

Цієї миті я відчула, що обручка, яка висіла в мене на шиї на ланцюжку, немов розжарилася. Вона впекла мені шкіру, і я голосно скрикнула. Ворухнула рукою, щоб торкнутися до обпеченого місця — і побачила, що здатність рухатися відновилася. Отже амулет професора Каена працював. Але тепер увага нападників переключилася на нас, і я зрозуміла, що моя половинка кулона лежить зараз у мене в кишені, бо я забула її викласти…