22. Оберіг-подарунок

— Так, я якраз тільки отримав його, власне, і він має допомогти з захистом, — Каїн потягнувся до тумби і взяв звідти червону коробочку, потім простягнув мені. — Тримай.

Я відкрила коробочку і побачила золоту обручку, що висіла на такому ж золотому ланцюжку. 

 — Це мені? — здивовано запитала я. 

— Це обручка. Але я не роблю тобі пропозицію. Однак вона буде дуже сильним оберегом, тож ти маєш носити її близько до тіла, — він зазирнув мені в очі. 

 — Дякую… — я була вражена. Обручка була дуже красивою і вона ніби світилася в темряві. — Маю носити її постійно, не знімаючи?

— Так, — він кивнув. — Не знімай навіть коли йдеш в душ. 

 — Добре, так і зроблю… А у вас є такий оберіг? — раптом запитала я. 

— Ну, я вмію себе захистити. А такий оберіг можна зробити тільки коли вкладаєш в нього енергію для того, хто для тебе особливий. Можливо, колись ти зробиш мені такий, якщо захочеш, — він усміхнувся. — Початковий предмет може бути будь-яким. Головне зарядити його своєю енергією. 

 — Я дуже хочу навчитись цього, — я усміхнулась, дивлячись на нього. 

— Знаєш… — він раптом встав з ліжка і підійшов до якоїсь шафки, почав перебирати щось в шухлядах, а потім, видно, щось знайшов і повернувся до мене.

Простягнув мені обручку, тільки чоловічу:

— Можеш спробувати зарядити це. Я теж не буду вдягати її на палець, не бійся на цей рахунок. 

 — Але я не знаю, як це робиться, — розгублено сказала я. — Такого нас ще не вчили…

— Просто щодня тримай її в руках і думай про мене, за місяць вона вже буде заряджена, — сказав Каен. — А може і раніше. 

— Так просто? — здивувалась я. Думала, що це має бути якесь читання заклинань, а виявляється, треба просто думати. — Добре, спробую…

— Як ти почуваєшся? — запитав він.

 — Зараз чудово, — сказала я. — Стільки енергії з’явилося! І нога вже не болить. До речі, що це мене вкусило?

— Мухоловка, вона любить мʼясо і кров… Люди рідко проскакують повз неї, вона доволі небезпечна через свою отруту, — відповів він. — Але тебе вкусила юна рослина, тому все обійшлось.

 — Нічого собі, я й не знала, що є такі рослини, — мені стало не по собі від думки, що я могла померти через цей укус. — Але дякуючи вам, тепер зі мною все гаразд.

— Тепер, якщо ти не будеш знімати ланцюжок, я завжди буду відчувати, що ти в біді більш точно. Тож будь ласка, носи його, добре? — він зазирнув мені в очі.

— Авжеж, — я усміхнулась.  — А можна ще одне запитання?

— Так, питай, Марісе, — він кивнув. — Я постараюсь відповісти. 

— А що зі мною буде далі, після завершення навчання? Я повернуся додому? Чи залишусь тут, із вами?

— Ну, я не зможу змусити тебе залишитись, якщо ти  про це. Але я сподіваюсь, що ми все одно зблизимось за цей навчальний рік в академії. Однак ніхто ні до чого тебе не буде змушувати, не переживай, — сказав він. 

 — Отже. якщо я повернуся, я вас більше не побачу? — чомусь при цій думці мені стало сумно. 

— Ну, не будемо забігати так наперед. Та і я всеодно буду оберігати тебе, навіть на відстані, — Каен усміхнувся і простягнув до мене долоню, прибираючи пасмо волосся у мене з обличчя. — Бо ти моя пара. 

 — Це якось так дивно, — знічено сказала я.  — А у інших людей теж є істинні пари?

— Не у всіх. Зазвичай, істинна пара є у певних видів магів. Але далеко не у всіх. Дуже часто парний звʼязок не розкривається з обох боків, — він зітхнув. — Тобто, один відчуває звʼязок, а інший — ні. Це вже не істинна пара. Але багато хто живе так і не зустрівши свою істинну пару. Якщо ти не відчуєш звʼязок до мене, то значить, я теж помиляюсь…