17. Невелика проблема

Азура увійшла до теплиці і заговорила з пані Квіткою. Вона показувала на голову і робила сумний вираз обличчя. Прикинулась, що в неї болить голова, — здогадалась я. Мабуть, просить якісь лікувальні трави..

Пані Квітка повела її до однієї з клумб і почала щось розповідати, опускаючись навпочіпки перед невисокими зеленими кущиками.

Тим часом я вирішила не гаяти часу і пролізти в вікно, що було неподалік фіолетових кущиків. Віконце було невелике, і я спершу просунула в нього одну ногу, тоді другу, а потім уже все тіло. Подряпала руку, але все ж пролізла. Поглянула у бік тих клумб, де були пані Квітка з Азурою. Подруга про щось її продовжувала розпитувати, і обоє не дивилися в мій бік. 

Я підповзла до клумби з мелісою, підійматися на повний зріст не наважувалась, щоб пані Квітка мене не побачила. Зірвала два стебла і сховала в кишеню. Потім поповзла назад поміж клумб із різними рослинами. Проминаючи одну з них, раптом відчула різкий біль в нозі і мало не зойкнула, вчасно стрималась, боячись привернути до себе увагу. 

Не було часу роздивлятися, хто мене вкусив, я не гаючи часу вилізла назад у вікно, і це було дуже вчасно, бо пані Квітка вже завершила розмову з Азурою і повернулася у той бік, де я тільки що сиділа. Я швидко відскочила від вікна і заховалася в кущах, що росли біля теплиці. Тільки тут поглянула на ногу, яка пекла так, немов її ошпарили окропом. На шкірі я побачила дві червоні цятки, немов сліди від укусу, а навколо них шкіра на очах червоніла і напухала. 

“Раптом це була змія чи ще щось отруйне? — злякалась я. — Не хочу помирати!”

 — Марісе, — хтось торкнувся мого плеча і я побачила Азуру. 

 — Я все зробила, — тихо сказала я. — Але в мене… от, — я тицьнула пальцем у червону пляму на нозі. — Пече страшенно! 

— Блін, я не дуже розбираюсь в травах, — відповіла Азура. — Напевно, треба йти в медичне крило. Але якщо ми підемо туди, доведеться сказати, що трапилось… Але тоді ми, можливо, провалимо цей іспит з непомітним викраденням.

 — Може, воно саме пройде, — сказала я. — Коли кропивою пожалишся, теж спершу пече, а тоді проходить… Ходімо до пані Меліси по печатку. 

— Ну, добре, ходімо… Але якщо відчуєш погіршення, треба буде звернутись до когось, — сказала подруга. — Мало що там росло у пані Квітки… Недарма в теплиці немає загального доступу без викладача…

 — Може, попросимо когось із цілительським даром глянути, — запропонувала я. — Серед наших однокурсників мають бути такі…

— Так, це хороша ідея, — кивнула Азура. — Можна спробувати. У нас в групі є та Еліс, її батько відомий цілитель. В неї ніби теж цілительська здібність. 

 — Тоді в медичне крило не варто йти, ходімо спочатку віддамо мелісу пані Мелісі… Цікаво, чому вона вибрала саме рослину, яка має таке ж  ім’я, як і в неї? Може, це якийсь амулет для неї?

— Можна буде поцікавитись, — погодилась вона. — Ходімо. Треба бути серед перших… Можливо, вони відбирають певну кількість студентів, тих, хто впорався першими…

***

Полки ми дійшли до кабінету пані Меліси, я вже відчутно накульгувала. 

— Ось, ми принесли, — я простягнула їй дві гілочки з листям, облямованим фіолетовим. 

— Ого, ви швидко, — вона взяла гілочки. — Так, це та сама меліса. Давайте свої аркуші для печаток. 

 — Дякуємо, — ми простягнули свої аркуші. Тепер у мене було вже дві печатки, а в Азури — лише одна. 

 — А хто ще може нам поставити печатку, ви не підкажете? — наважилась запитати я. 

— Ну, Азура може спробувати взяти печатку у того, у кого взяла її ти, — запропонувала Меліса. — А третій викладач… Можете спробувати піти до викладачки алхімії. У вас же вже була алхімія на цьому тижні? Чи тільки буде наступного тижня? Мартіна доволі добра, хоч і трохи специфічна. 

 — Ні, ще не було, — відповіла я. — Мабуть, на наступному тижні буде. Дякуємо за підказку!