15. Дивне передбачення

Коли моя рука з ручкою зупинилася, я взяла зошит і піднесла його ближче до очей, розшифровуючи написане: 

"Ворог завжди серед вас

І коли настане час

Точно зробить він свій хід 

Після себе лишить слід…" 

— Як ви думаєте, кого це стосується? — я простягнула професору зошит. — Того хлопця чи мене?

— Якщо мова йде про ворога, то навіть не знаю. Ти можеш запитати його, чи є в нього якісь вороги, — запропонував Каен. — У тебе тут ще не може бути ворогів, ну, я так думаю. 

 — А це не можуть бути взагалі вороги Академії? Які “серед нас”...

— Як варіант, —  погодився Каен. — Тобі треба бути обережнішою. Не ходи академією і територією сама, у тебе ж ніби є та подружка… Вона доволі сильний маг, хоча, її дар ще також їй не підконтрольний повністю.

 — Добре, — я зітхнула. — Дякую за турботу!

— Нема за що, Марісе. Я завжди на твоєму боці, памʼятай це, — відповів Каєн. — Іди до кураторки. Ти маєш пройти випробування серед перших. 

 — Так, вже йду, — я усміхнулась йому і вийшла з аудиторії.

В коридорі мало не зіткнулася з Азурою. 

 — О, ти тут, а я тебе шукаю! — сказала моя подруга. 

 — Ти чула про турнір? — запитала я. 

— Так! Нам треба обовʼязково взяти участь! Я думаю, може мій дар проявиться, якщо я буду в якійсь небезпеці, тато колись розказував щось подібне, — сказала вона. 

 — Професор Каен сказав, що ти сильний маг, — підбадьорила подругу я. 

— Ну який я маг… Я нічого не вмію… — вона зітхнула. — Політ уві сні не рахується, яка з нього користь?

 — Може, у тебе є ще якийсь талант, який проявиться під час випробувань? — припустила я.

— Скоро буде повний місяць і мій день народження, двадцять один рік. Якщо до двадцяти одного дар не проявиться, то шансу на це більше не буде, — сказала Азура. 

 — Проявиться обов’язково. Але треба бути обережними, бо серед нас є ворог, — сказала я. — Це в мене знову було передбачення. 

— Серед студентів? — вона округлила очі. 

 — Так, от тільки хтозна, що то за ворог… Ти печатки вже поставила? 

— Коли б я встигла? Це ж треба ще випробування від викладача проходити! Чи ти вже отримала? Від кого? 

 — Від Каена, — сказала я. відчуваючи, що червонію. Так хотілося розповісти їй усе, що я дізналася — про істинну пару, мітку, подарунок, який він мені пообіцяв… Але я не наважилась, не хотіла, щоб про мене розмовляли в Академії.

— Від професора Каена? — вона здивувалась. — Я думала, він буде давати якесь дуже складне завдання… А що він тобі задав? 

 — Він сказав не говорити про завдання. Але не переживай, воно не дуже складне, — запевнила я її.  — Підемо до кураторки?

— Так, ходімо! — вона закивала. 

Кабінет кураторки Меліси знаходився на другому поверсі. Під дверима нікого не було, тож я постукала в двері, прислухалася і почула зсередини:

 — Заходьте, дівчата! 

Цікаво, як вона визначила, що це саме дівчата, а не хлопці чи хтось з інших викладачів? Втім, маги, певно це вміють — бачити крізь стіни. Цікаво, чи я теж колись навчуся таким різним штучкам, чи у мене залишиться лише дар передбачення? 

Ми штовхнули двері і увійшли всередину. Меліса сиділа за столом, перебираючи якісь папери. 

 — Доброго дня, — привіталась я. — Чи можна вас попросити поставити нам печатки?

Я пам’ятала, що Каен казав, що кураторка може нам поставити їх і так. Але Меліса сказала:

— Так, ви можете поставити у мене печатку, але за послугу. Я хочу, щоб ви принесли мені дещо…