12. "Хоча б спробуй!"

Я трохи втягнулась у заняття. Все було не так страшно, ну, але на тренуваннях дару, яке було щодня, я все ще не могла викликати передбачення на замовлення.

Наша кураторка на цих заняттях дивилась на мене якось поблажливо. Типу "ну що з цієї бездари візьмеш". Але інші одногрупники після випадку з цукеркою, здається, трохи замислились.

І тому кожен з них підходив до мене в той чи інший час і просив спробувати зробити передбачення на замовлення.

Це сталось і після занять, в той день, коли ми з Азурою планували піти до того старшокурсника, у якого був телефон. Він підловив мене в напівпорожньому коридорі і завів до аудиторії:

— Те, що трапилось на парі, повʼязане з тим твоїм передбаченням про небезпеку? — запитав він. — Я теж тоді програв… Що як зі мною теж щось трапиться? Ти можеш зробити мені передбачення? Я хотів податись на участі в турнірі, але якщо мені загрожує небезпека, певно, не буду цього робити. Подачу відкриють вже сьогодні, мені батько проколовся. 

 — Я не можу робити передбачення на замовлення, — я розвела руками. — Але, думаю, тобі нічого не загрожує. В тому передбаченні йшлося про одну людину, а не про всіх…

— Але ти хоча б спробуй! — він схопив мене за руку. — Будь ласка!

Саме в цю мить до аудиторії зазирнув професор Каен. Він так швидко опинився біля нас, що я навіть не зрозуміла, як це відбулося. Він схопив мого одногрупника за руку і відчепив від мене:

— Що тут відбувається? — спитав насуплено. — Чому розпускаєш руки? 

 Я згадала історію з кажаном і швидко вигукнула:

 — Він нічого поганого не робив, справді! 

— Точно? — з підозрою перепитав професор, дивлячись мені в очі. — Може, ви з ним хотіли тут… того? — він насупився ще більше.

 — Ні, — поспішно сказав хлопець. — Я просто попросив Марісе зробити передбачення! 

— А, передбачення, — він, здається, розслабився і відпустив мого одногрупника. — Ну добре. Марісе, торкнись його долоні, заплющ очі. Спробуй зосередитись і відчути його енергію. Це може спровокувати передбачення зараз чи пізніше. 

Я послухалась його, взяла хлопця за руку і заплющила очі. Очікувала, що мені захочеться щось написати, або прийде якась візуальна картинка… Але всі думки були лише про професора і про ту нашу дивну розмову. Мабуть, я поганий маг, раз не вмію зосередитися і відволікаюся на усілякі дурні думки…

Я розплющила очі:

 — Поки нічого, — сказала хлопцю. — Але якщо прийде якесь передбачення, я тобі скажу.  

— Добре, — він кивнув. — Я тоді піду… — і швидко вибіг, залишивши нас з Каеном наодинці.

Каен підійшов ближче до мене, знову голосно вдихнув повітря біля моєї шиї. 

— Тобі треба подумати про мітку. Якби я її поставив, то завжди б відчував, коли ти в біді. 

 — Але хіба я була в біді? — пробурмотіла я. Відчувала, що коли він поруч, в мене аж у голові паморочиться від хвилювання.

— Якщо я почувався неспокійно, значить, ти хвилювалась, — пояснив він неголосно.

 — А чому так відбувається? — я не розуміла. — Це якісь чари? Азура казала, що на мене накладені якісь захисні…

— Звідки вона дізналась, — він ледь насупився і в цю мить виглядав спантеличено і ніби молодше свого віку.

 — Думаю, вона в цьому розбирається краще за мене, — я зітхнула. — Тут всі студенти знають про свої здібності, готувалися, розвивали їх, одна я почуваюся по-дурному…

— Тобі треба тренуватись і розвивати свій дар, ти дуже сильна. До речі, мітка також може і підсилити твій дар, бо ми будемо обмінюватись магічною енергією, — додав він. — Але я не можу поставити її без твоєї згоди…