8. Дивне передбачення

"Завтра дехто постраждає, 

з тих хто цю дуель програє"...

Коли я написала ці рядки, то, здається, аж видихнула. Такий стан бував зі мною після того, як я писала свої особливі вірші-передбачення. 

— Що ти там пишеш ? — Азура зазирнула в мій блокнот. 

 — Схоже, завтра щось відбудеться… — пробурмотіла я. — От тільки б знати, що саме і з ким…

— А ти не вмієш це контролювати? Ну, наприклад, поставити подумки запитання? І щоб дар відповів на нього? — запитала Азура. 

 — Не знаю, зараз спробую…

Я заплющила очі і подумки запитала невідомо в кого, мабуть, у тієї сили, яка диктувала мені вірші: “Хто саме постраждає?”

Посиділа так, але свербіння чи поколювання у пальцях так і не відчула. Неохоче розплющила очі:

 — Не хоче відповідати…

— А ти тренувала це? Якщо тренувати дар, він стає слухнянішим, — сказала Азура. — Але блін, я стільки разів медитувала на місяць, але так і не обернулась…

 — Зате ти вмієш літати, — зауважила я. — А я навіть не знала, що в мене є дар, доки професор Каен вчора не сказав мені про це… Я думала, це просто такі вірші…

— Ви з ним розмовляли? Наодинці? — запитала вона тихо, озираючись навколо.

 — Ага, — я кивнула і раптом побачила, що Каен сам наближається до нас. Знову відчула аромат булочок. — Ой, він іде до нас і якийсь невдоволений!

— Ти вже щось накоїла? — вона округлила очі. — Хоча знаєш, від такого я б хотіла покарання, — вона підморгнула мені. 

 — Схоже, зараз ти його отримаєш, — пробурмотіла я. Крутила в руці аркушик зі своїм передбаченням і не знала, що з ним робити. 

Коли Каен підійшов, він одразу поглянув на аркуш в моїй руці. 

— Марісе, на хвилину, — він кивнув на вихід з аудиторії. 

Всі якраз розбилися на пари і тренували прийом, який Каен до цього показав на мені. 

Я слухняно попрямувала за ним. 

Коли ми вийшли з аудиторії, він завів мене в сусідню аудиторію і одразу прикрив за нами двері. Подався вперед, до моєї шиї і зробив глибокий вдих. Але потім одразу відсторонився.

— Що там в тебе? — кивнув на аркуш, який я все ще тримала в руці.

 Я простягнула папірець йому:

 — Правда, я не розумію, що це означає, — сказала винувато. 

Він уважно пробігся очима по аркушу, потім поглянув на мене:

— Це передбачення. Це ж твій дар, — він не запитував, а стверджував. Коли його темні очі поглянули прямо на мене, я  відчула, як по всьому моєму тілу побігли мурашки.

 — Я ж маю якось їх тлумачити, — розгублено пробурмотіла, переводячи погляд з аркуша на Каена. 

— Якщо хочеш дізнатися, хто може постраждати, спочатку дізнайся, хто з дуелянтів програв, — запропонував Каен. — Вас у групі двадцять, програвших буде десять або менше, якщо будуть нічиї. 

 — І що тоді з ними робити?  — не зрозуміла я. 

— Ну, це твій дар і твій вибір. Можеш спробувати попередити їх, це може допомогти, — запропонував Каен. — Чорт…  — пробубнів неголосно. — Зроби щось з цим. 

— З чим? — не зрозуміла я. 

— А забий, — він знову махнув рукою, як минулого разу і ледь відсторонився. — А щодо твого передбачення… Якщо хочеш їм допомогти, попередь. Скажи, що це твій дар. 

— Добре, так і зроблю, — сказала я. — Дякую. 

А потім наважилася запитати те, що мені давно не давало спокою:

— А чому, коли ви поруч, я відчуваю такий приємний аромат?  Це теж якась магія? І лист, який мені прислали з Академії, пахнув так само… Наче щойно випечені булочки…