7. Перше заняття

Ми з Азурою вже більш-менш притерлися одна до одної, хоча коли прийшли на першу лекцію, дехто з студентів поглядав на мене скоса. 

— Що зі мною не так? — запитала я у своєї сусідки. — Чому всі мене стороняться?

— Здається, на тебе накладено якісь потужні захисні чари, — вона знизала плечима. — Але при цьому від тебе самої не відчувається сліду ніякої магічної сили. А вчора я цього не помітила, коли ми були на розподіленні… 

 — Але я не вмію користуватися ніякими чарами, хто їх міг на мене накласти? — і тут я згадала про того мужика, як там його, ім’я таке, як марка машини…Порш? А, Каен!  Ото він вчора навколо мене круктився, мабуть, він мене й зачарував. — Що ж тепер робити? — пробурмотіла я. — Мені терміново треба з ним поговорити!

Саме цієї миті, немов дійсно за якимись чарами, двері аудиторії відчинилися, і на порозі з’явився Каен власною персоною. Всі студенти одразу притихли і повсідалися на місця. Азура потягнула і мене за задню парту. 

Він пройшов вглиб аудиторії. Вона була побудована так, що столи були розташовані ніби по напівколу навколо простору по центру.

— Ну що ж, менталісти, мене звуть Каен, і я буду викладати вам бойову підготовку. Знаю, що всі ви слабкі, але ми спробуємо хоч трохи посилити ваше тіло, а також подумати, як ваша ментальна магія може допомогти вам захиститися від атак ворога. Зараз мені потрібен доброволець! — він обвів клас поглядом.

Всі дівчата одразу попіднімали руки і почали вигукувати щось типу "Я! Я хочу!"

Але Каен поглянув прямо на мене. Наші погляди зустрілись і я легенько кивнула головою. 

— Блондинка з заднього ряду, — він підманив мене пальцем. — Іди сюди. 

Я підвелася і не дуже впевнено підійшла до нього. 

— Що мені треба робити? 

— Сьогодні ми почнемо з найпростішого. З прямої атаки на вас зі зброєю, — він дістав з кишені ніж і простягнув мені. — Замахнись, ніби намагаєшся вбити мене. 

Я взяла ножа і замахнулася на нього, думала, що він зараз продемонструє якийсь прийом, як ото в бойовиках, але Каен схопив мене за руку і притягнув мене до себе спиною, притиснувши до своїх грудей. Ніж він вирвав і тепер той був прямо біля мого горла, ледь торкаючись його.

Раптом я почула, що його дихання стало якимось важчим. Аромат випічки вдарив в ніздрі. 

Мені стало страшно. Якусь мить подумала, що він мене хоче принести в жертву або ще щось таке, в цьому дурдомі все можливо. Я заплющила очі і тихенько почала прощатися з життям. 

— Клятий запах, — повторив він так тихо, що певно чула це тільки я, і відпустив мене. Коли я поглянула на нього, помітила, що він підніс вістря ножа до губ і здається навіть облизнув його. 

“Псих якийсь, — подумала я. — Від психа зі зброєю треба триматися подалі. “

І все ж я відчувала, що не можу відійти, а продовжувала топтатися поруч із ним. 

— Іди на своє місце, Марісе, — сказав він неголосно. 

Я повернулася і швидко пішла до своєї задньої парти. Поки йшла, то мені весь час хотілося озирнутися і поглянути на нього. Згадала слова Азури про чари. Може, те, що він тільки що робив, теж було якимись чарами стосовно мене?

Я сіла на своє місце, відчуваючи, як сильно б’ється серце в грудях. 

А професор Каен тим часом говорив:

— Щоб отримати залік з самозахисту, вам треба буде засвоїти всі базові атаки і вміти їх відбити. Сьогодні ми тренуватимемось відбирати ніж так, як я показав, вставайте з-за парт і розбийтесь на пари. Ножі у вас будуть несправжні, тож не бійтесь, ви не зможете поранитись. 

Я встала з-за парти, поглянувши на Азуру:

 — Будемо з тобою в парі?

— Так, давай, — вона кивнула.

 — Чекай, — я відчула, як у мене з’явився добре знайомий свербіж у кінчиках пальців. — Я маю дещо написати…

Я схопила зі столу аркуш паперу і ручку, і, не звертаючи уваги на всіх оточуючих, почала писати…