5. "Це не декорації"

Він дивився на мене якось так розлючено, і мені здалося, що його очі немов загорілися якимось жовтим вогнем. Аромат булочок став сильнішим, коли він прокричав ці слова про вбивство.

 — Що це в біса за мутант? — я обхопила себе за плечі, чомусь стало холодно. —Чи він з зоопарку втік?

— Це звичайний упир, тобто, мрець, який ожив і має підпитуватись кровʼю магів, щоб жити далі, — він знизав плечима. — Слабка істота. 

— Нічого собі, — я все ще не дуже вірила, що все це відбувається насправді. Може, якась містифікація зі спецефектами? Але для чого? Просто для мене, щоб справити враження? Ну, якщо це так, то їм усе вдалося!  — Добре, з упирем розібралися, я про нього теж у своєму блозі згадаю, а зараз, може, я піду… Це ж декорації? — я тицьнула пальцем у кущі за спиною мужика. — Там. за ними, наше місто? 

— Ні, це не декорації, Марісе. Це академія Трисвіту. І ти не зможеш її покинути так просто, — він подався вперед і шумно вдихнув повітря біля моєї шиї, але потім одразу відсторонився. — Капець, чого ж від тебе так несе цим… — пробурмотів неголосно. 

— Це парфуми, — пояснила я. — Вам не подобаються?

— Не в парфумах справа, це твій запах, — він похитав головою. 

 — Що з ним не так? — я напружилася, невже від мене пахне потом? Але сьогодні ніби не дуже спекотно, та й дезодорантом я скористалася перед виходом. 

—  Забий, — він махнув рукою і відсторонився. — Іди в корпус. У вас зараз буде поселення. 

 — Поселення? — я вилупилася на нього. — Але в мене немає речей! Ні трусів. ні зубної щітки! Можна, я хоч додому з’їжджу по речі? 

— Ні, — він похитав головою. — Можеш попросити родичів чи ще когось прислати тобі все. Звідси можна відправляти листи. Викладач дасть тобі адресу.

 — Листи? Електронні?

— Ні, паперові… Подумай, що написати і даси лист куратору. 

 — Але як я поясню це батькам? І викладачам мого універу? 

— В твоєму університеті переведешся на заочне та й все, — він знизав плечима. — Не дратуй мене дурними запитаннями. В тебе є дар і його треба розвивати. Крім того, в місті ти в небезпеці, поки не вмієш ним нормально користуватися і захищати себе.

— А хто ви такий? — нарешті сяйнуло поцікавитись мені. — Не знаю, в якій небезпеці я у місті, а ви поводите себе якось підозріло! Нюхаєте мене! Може, ви маніяк? А тут якась секта! Я відмовляюся брати в цьому участь! Отак сяду і влаштую страйк, поки ви мене не випустите! 

З цими словами я всілася на траву, демонструючи, що нікуди звідси ні на яке поселення йти не збираюся. 

— Я не маніяк, Марісе! — він раптом теж почав злитися. — Чорт, давай тихіше зі своїми емоціями. А то я за себе не ручаюсь. Нюхаю, бо ти пахнеш моїми улюбленими булочками, — додав неохоче. 

— Справді?  — я на мить забула про свій сидячий протест. — А я теж відчуваю аромат моїх улюблених булочок. Прямо їсти захотілося… Тут фуршет якийсь має бути?

— Сьогодні на вас чекає вітальна вечеря, — він кивнув. — Але спочатку поселення. 

Раптом з неба почав накрапати дощ, і сидіти на траві стало некомфортно. Я підвелася на ноги. 

 — Добре, ходімо кудись під дах, бо я не хочу намокнути… — сказала невдоволено.

***

Мужик у чорному провів мене до цегляного будинку з червоним дахом, який нагадував якісь казкові будиночки. Над дверима була табличка: “Гуртожиток для дівчат”.

 — А хлопці де живуть? — поцікавилась я.  

—  В сусідньому будиночку. Ці два будиночка належать факультету менталістів. Чим вище поверх, тим вище курс навчання. Перший поверх - спільна вітальня, а три наступні для кожного курсу з першого по третій. 

 — А де живуть ті… маги, силовики? — я згадала назви факультетів, про які говорила дівчина, що назвалася донькою вовкулаки. 

— Маги живуть в підземеллі основного корпусу. А силовики — в отій башті, — і вказав на одну з башт будівлі.

 — Цікаво, — протягнула я.  — То мене що, вже зачислили? До факультету менталістів? 

— Так, ти ж бачила жовтий вогонь? Якщо так, то значить, що зачислили. 

 — І мені треба тут провести три роки?

— Ну, не всі тут довчаються всі ці роки, — він знизав плечима. — Багато кого буде відраховано ще в першому семестрі, можливо, навіть більше половини, — він якось глибоко вдихнув повітря. — Все, йди, прослідкую, що ти зайшла, і піду до викладацької, вже завтра починається навчальний рік, мені теж треба підготуватися…