3. "Ти думаєш, що звідси можна так просто піти?..."

Коли я простягнула руку до вогню, він загорівся жовтим кольором. 

 — Цікаво, і що це значить? — запитала я в дівчини, яка стояла поруч. 

— Факультет менталістів, — сказала вона. — А я хочу на факультет сили! Якщо не потраплю на факультет сили, батько мене вбʼє! Але моя мама менталістка… — вона зітхнула. — Побажай мені удачі! — і простягнула руку у вогонь після мене. Той так само загорівся жовтим. — Ні, ну блін! Чому…

 — Факультет сили? Це щось пов’язане зі спортом?  — не зрозуміла я. 

— Мій тато вовкулака, — сказала вона неголосно. — У мене є обидва дари, але мамин проявився яскравіше… А твій дар в кого? 

“Мабуть у неї не всі дома, — я ледь відсунулася від дівчини.  — Або “Сутінків” начиталася… А може, це просто розіграш? Якісь студентські жарти? У нас теж розігрували першокурсників. Мабуть, вона подумала, що я вступила до їхньої Академії, і вирішила так пожартувати. Ну тоді треба підтримати жарт…”

 — В мене мама відьма, — відповіла я. — Мабуть, я в неї вдалася. 

— Відьма? А на чому спеціалізується? — зацікавлено запитав хлопець, який теж підійшов до нас. — Ви менталістки? А мене розподілило на силу!

— А я ще не розподілена, — пробурмотіла дівчина, що стояла поруч. — До речі, мене звуть Азура, тато назвав, це означає "вогонь". Імʼя точно не для слабких менталістів… Але моя мама чистокровна повітруля… 

— То давай вже зроби це і дізнайся! — він схопив її за руку і простягнув її долоню у вогонь. 

І знову вогонь загорівся жовтим. Дівчина скорчила гримасу і закотила очі. 

— Блііііін! Ну чому?!... 

 — А чому вчать на факультеті цих… менталістів? — поцікавилась я.

— Вчать розвивати ментальні здібності, бути сапортами, ну, допомагати силовикам, хілити їх, тобто, лікувати, підсилювати і все таке…. Нудятина! Силовики завжди отримують всю увагу! Я добʼюсь, щоб мене перевели після першого семестру! — вперто сказала дівчина. 

При слові “силовики” я уявила якихось військових чи поліцейських. А менталісти, це виходить, медсестри, чи щось таке? Ну, вона ж сказала “лікувіати”. Схоже, трохи для мене прояснилося, хто є хто. 

 — А третій вид вогню що означає? 

— О, то маги, теж в основному бойові одиниці, — сказала дівчина. — До речі, мій друг дитинства якраз маг! Синій вогонь означає факультет бойових магів. А тобі що, батьки не розказали нічого? Як ти сюди потрапила? — запитала вона з підозрою. 

 — Мене запросили, — я вирішила, що не буду більше прикидатися, а скажу правду. — Я взагалі-то блогерка. Мені прийшло запрошення, щоб я розповіла про ваш бал у своєму блозі. Дуже цікаво про магів і все інше, але ж це не насправді? Просто гра така? 

— Ти що, жартуєш? — вона насупилась. — Прикидаєшся дурненькою? Думаєш, це додасть тобі балів перед відбором на турнір? Така стратегія тут не діє, в "Трисвіті" цінують тільки силу фізичну і ментальну, а також магію! 

 — Але я не маю ні сили, ні магії, я звичайна людина, — я розвела руками. — Розумію, що ви тут всі зібралися любителі фентезі, я й сама з задоволенням дивилася “Гаррі Поттера”, але  мені не дуже подобається, коли не попереджають, що потрібно грати якусь роль. Краще піду звідси…

Я вже повернулася, щоб піти до дверей, через які сюди прийшла, як Азура хмикнула:

 — Ти думаєш, що звідси можна так просто піти? Ото дурепа!

Я вирішила ігнорити її, проштовхалася крізь натовп хлопців і дівчат, які жваво обговорювали, кого на який факультет направили,  повернула ручку дверей, швидко ступила через поріг… І зупинилася як вкопана. 

Навіть очі протерла, подумавши, що мені здається. Хоча по ідеї я мала стояти зараз у провулку і бачити перед собою вогні будинків та фари автомобілів, адже до великої вулиці було рукою подати, я опинилася в суцільній темряві. Навіть потерла очі рукою, а коли вони трохи звикли до темряви після яскравого світла, я побачила перед собою стовбури дерев і якісь кущі. Несподівано я опинилася в парку? Але це було більше схоже на ліс…

“Там якісь наркотики! — раптом дійшло до мене. — У тому різнокольоровому вогні! Я надихалася ними і тепер у мене галюцинації. Мамо, що ж мені робити?”