2. От так спецефекти!

Я гуглила цю академію, але чомусь про неї нічого не знаходилось. Точніше, я бачила якісь згадки цього слова в інтернеті. Це був якийсь міфологічний термін. Але такого закладу ніде не було. 

Я навіть почала дещо нервувати, але коли поглянула на гуглкарти, то адреса була в доволі густонаселеному районі. Значить, мене навряд заманять в якесь дивне місце, як казала мама. 

До листа прикладались побажання по дрескоду на бал. Треба було вдягнути бальну сукню, обовʼязково підбори, але не вищі за пʼять сантиметрів). Також мала бути вечірня зачіска.

"Також візьміть з собою хороший настрій і ваш неповторний талант, з нетерпінням чекаємо на вас…." 

Сукню в тому стилі довелось брати напрокат. Я обрала зелений колір, дуже любила його. А для підсилення такого трохи середньовічного образу, бо сукня косила під старовинну, я заплела волосся в коси і перевʼязала їх жовтими стрічками. 

Цікаво, який талант вони мали на увазі? 

Бал мав початись о девʼятій, на місці я була за п’ять дев’ята. От тільки… В листі була зазначена адреса "Вулиця Лісова 69/13", а такого номеру будинку я не бачила ані на карті, ані по факту.

"Шістдесят девʼять дріб тринадцять, що це взагалі за номер такий?" 

Я знайшла дім шістдесят девʼять, між ним і сімдесятим будинком був якийсь темний провулок.

Я б ніколи туди не пішла, якби раптом не побачила, як прямо в провулку загорівся яскраво-жовтий ліхтар і підсвітив червоні масивні двері у стіні одного з будинків та напис "До Трисвіту". 

Двері зʼявились так раптово, ніби це не ліхтар загорівся, а вони зʼявились там так само щойно, разом із цим ліхтарем. Я могла побитися об заклад, що ще хвилину тому їх там не було, а була просто стіна…

Я завмерла, немов зачарована, витріщаючись на двері, які з’явилися ніби нізвідки. Може, це спеціально продуманий світловий ефект? Вийшло круто, в мене прямо серце закалатало в грудях і з’явилося передчуття чогось цікавого, як у дитинстві перед Новим роком. 

Пішла до дверей і натисла на ручку. Спочатку ніби побачила якесь віддалене світло, але щойно ступила всередину, переді мною зʼявилась незвичайна картина. Це був величезний зал, який підсвічувався свічками, котрі ніби парили у повітрі, ого, як вони такий ефект провернули? 

Тут було дуже багато людей, в основному, молоді, як я. Вони згрупувались купками і спілкувались одне з одним, всі дівчата були вдягнені в такі само пишні сукні, а на хлопцях були вдягнені фраки. 

Аж раптом я відчула той приємний аромат випічки, як від того листа. Серце аж частіше забилося.

Мимоволі озирнулась. Чомусь хотілось дізнатись, звідки йде цей дуже смачний, солодкий аромат. 

— Увага всім! Розподілення починається! — почула чоловічий голос ніби з гучномовця. — Підходьте до очищувального вогню, він покаже ваш факультет! 

Прямо по центру зали з-під підлоги піднялася велика кам’яна чаша, в якій палав вогонь. 

Дівчата і хлопці почали підходити до того вогню і по черзі простягали руку прямо в нього. Кожного разу вогонь загорався різним кольором. Синім, червоним і жовтим, здається, кольорів було всього три.

"Основні кольори спектру", — подумала машинально.

— Ти стоїш в черзі? — запитала мене якась дівчина за моєю спиною.

 — Я? Ні, я блогерка, — сказала я.  — Прийшла подивитися на вашу академію…

— Якщо ти тут, значить, маєш стояти в черзі, — вона знизала плечима. — Ким би ти не була. 

Я тільки знизала плечима, але вирішила, що, може, це спеціально так зроблено, щоб гостям було цікаво. Поступово черга посувалася все ближче до вогню, переді мною було лише троє людей, потім двоє, одна дівчина…

І от вона відступила теж, і я залишилася перед чашею, в якій весело палав вогонь. Дивно, що я не відчула ніякого жару. 

Натомість мої ніздрі знову залоскотав той смачний аромат. Певно, то в них такий ароматизатор повітря, — подумала я. 

Простягнула руку до вогню, немов підкоряючись якомусь гіпнозу  — робити те, що й усі інші. І раптом побачила за чашею, з того боку біля стіни, стилізованої під камінь — якогось чоловіка в чорному костюмі. Він пильно дивився на мене, і цей погляд здався мені погрозливим…