26

Андрій ворухнувся і різкий біль у боці остаточно привів його до тями. Він вперся долонями у підлогу, потім в стіну і нарешті підвівся. Минула більш ніж хвилина, перш ніж він знайшов зручну позу і навчився дихати так, щоб кожен вдих не впивався у бік розпеченими цвяхами. А тоді повільно пішов до сумки шукати обезболююче, він був певен, що мав там пачку… чогось.
Зітхання змусило його зупинитись і завмерти посеред кімнати. Андрій різко повернувся і у очах потемніло від болю. Він похитнувся, інстинктивно глибоко вдихнув і засичав крізь стиснуті зуби.
Коли в очах розвиднілось, Андрій побачив Віту. Вона спала на ліжку і Андрій на мить подумав, що це галюцинація. Вона ніяк не могла бути тут, адже вампір приходив по неї. Тим не менш, вона спала саме так, як він бачив її востаннє – на боці, згорнувшись калачиком і підклавши руку під щоку.
Андрій насторожено оглянув кімнату, наче остерігаючись, що вампір заховався десь у темному кутку, але нікого не побачив. Тримаючись за бік, він підійшов до ліжка і схилився над Вітою. Вона бачила сон. Її очі рухались під повіками, дихання було нерівним, вона навіть супилась у сні. Він милувався Вітою, а інстинкти кричали, що він знов щось проґавив. Вампір не міг прийти просто так, йому було щось потрібно.
Раптом його кинуло в холодний піт від згадки. На якомусь дурнуватому сайті він прочитав, що випивши крові молодого вампіра, його творець може віддавати накази навіть на відстані. Невже вампір вирішив використати Віту проти нього? Але ж він сам міг його спокійно вбити.
Андрій зовсім розгубився, його інтуїція та інстинкти кричали, що він у небезпеці, але він не міг повірити, що її причиною є Віта. Але… Ще кілька днів тому Андрій був певен, що все буде за його правилами, а виявилось, що його таємна зброя абсолютно некерована, а тепер ще й може бути перепрограмованою. Хоча… нею можна скористатись востаннє. Якщо зараз вбити Віту, то вампір відчує, прийде і тоді… Залишиться тільки один.
Повільно відступивши на кілька кроків, він присів біля сумки і, не відриваючи погляду від Віти, знайшов кілок.
– Вибач, я не можу так ризикувати, поки не виконаю свою місію. Головне, зробити все швидко і точно. Я зможу.
Він підвівся, тримаючись за стіл і повільно пішов до Віти. Андрієві весь час здавалось, що вона прокинеться, почувши кроки. Він невідривно дивився на точку, в яку мав встромити кілок і думав лише про те, щоб все закінчилось якнайшвидше.
Підійшовши впритул, він мимоволі перевів погляд на її обличчя. Кілок випав з руки і Андрій, незважаючи на біль, опустився навколішки коло Віти – вона плакала. З-під повік котились сльози, а вся вона здавалась напруженою, наче струна.
– Вампіри не плачуть. Вона не монстр. Як я міг піддатись паніці? Вона потребує моєї допомоги і захисту. Вона тепер зовсім сама…
Андрій обережно витирав її сльози і із здивуванням розумів, що її шкіра тепла та м’яка. А вампіри холодні… принаймні повинні бути.
– Вона не зовсім вампір, у ній стільки людського. Я розумію її і її самотність, загубленість, бажання помститись. Ми такі схожі. Вона…
Андрій не помічав, як минає час, він сидів біля Віти, тримаючи її за руку і опам’ятався, лише коли будильник у телефоні сповістив про шосту вечора. Андрій почав підводитись. Він не хотів, щоб Віта прокинулась і побачила його таким… вразливим. Він встиг відійти лише на крок, коли почув її шепіт:
– Арсен…
Андрій завмер і повільно повернувся до Віти. Кого вона кличе? Чоловіка? Ні, його звати Олег. Батька? Ні, вона ж Романівна. Колишнього коханця? Це Ян. То кого?
Андрій відчував, як терпнуть кінчики пальців, а його мало що не тіпає від злості. Все ж таки вампір приходив не просто так. Вони знайомі, а може, навіть більше, бо як би він зміг увійти без запрошення. Невже Віта з ним? І чому тоді вона тоді тут?
– Яке ж ти, все таки стерво…
У цю мить Андрій ненавидів її і готовий був вбити не задумуючись, але Віта ворухнулась. Андрій знав, що не встигне. Він заштовхав кілок ногою під ліжко, а тоді всівся на крісло, схрестивши на грудях руки, йому здавалось, що так менше болить. Як би там не було, Віта не повинна знати, що тепер він вразливий.
Андрій бачив, що Віта прокинулась по-іншому, майже миттєво, але це не мало значення. Він дивився на неї і розумів, що не може приховати ненависті. Його тіпало від однієї лише думки, що вампір міг торкнутись її, а може навіть дозволити собі більше. А якщо вона сама дозволила? Звідки вона знає його ім’я?
 Андрій знав, що Віта вловить у повітрі його ненависть але не міг змусити себе заспокоїтись. Уявляти її з тим вампіром було понад його силу і лють накочувала хвилями, позбавляючи страху та обережності.
Він почав кричати, майже не розуміючи, що говорить, а розгубленість на Вітиному обличчі тільки ще більше розпалювала його. Андрій не звертав увагу на біль, на червоні спалахи у її очах, на загрозу у голосі і замовк, лише коли відчув її руку на своїй шиї. Це опам’ятало і заспокоїло: вона не посміє, я їй потрібен, як пакет з кров’ю. А тоді вона одним реченням вибила у нього опору з-під ніг.
Андрій мало не задихнувся, коли до кінця усвідомив сенс сказаного – вона більше не потребує його крові. Його крові! Вона більше не буде торкатись його шкіри пальцями, губами, не буде обіймати так, що її аромат відчуватиметься ще довго… Вона може не повернутись взагалі…
Андрій спробував використати угоду, яку Віта запропонувала сама, але ще більше розізлив її. Він стерп від звуку її голосу, низького, глибокого, із виразними нотами тваринного рику. Вона говорила тихо, але здавалось, що його барабанні перетинки не витримають тиску. Віта була іншою – чужою, незнайомою та смертельно небезпечною. Вона стала справжнім вампіром і Андрій з усією повнотою усвідомив – він їй більше не потрібен і ніяка домовленість не втримає її поруч, якщо вона сама не захоче.
Він злякався, по-справжньому, до відчуття колючого холоду по спині, що за мить змінився вогнем. Він повинен втримати її будь-яким способом, навіть якщо вони будуть сваритись пів ночі, навіть якщо йому доведеться різати собі вени, щоб втримати її кров’ю, навіть якщо йому доведеться вбити її…
Андрій бачив, як темніють її очі, як загострюються ікла, впираючись у нижню губу, як злість червоними іскрами проскакує у її погляді – і не міг зупинитись. А тоді вона підвелась і пішла до нього. Байдуже, вона не зможе вбити його… Чи зможе?
А тоді Андрій зрозумів і посміхнувся. От чому приходив вампір. Його здогад був правильним – вампір хотів знати, чи зможе керувати Вітою на відстані.
– Ти впевнена, що хочеш вбити мене? Сама хочеш?
Віта завмерла, у її погляд повернулась осмисленість і Андрій бачив, як вона із зусиллям опанувала себе. Цю битву він виграв.
Коли Віта пройшла повз нього у ванну, напруга спала і Андрій ледве втримався на ногах. Біль, злість, страх, радість і абсолютне виснаження – всього цього виявилось забагато. На сьогодні з нього досить.
Андрій навів будильник у мобілці на шосту ранку і влігся у ліжко. Він чув, як вийшла Віта, відчував на собі її погляд, але не ворухнувся, не відкрив очей. Йому потрібно якнайшвидше відновити сили, виспатись, а завтра зранку він піде у аптеку, купить ліки, еластичний бинт і приведе себе у норму.
Коли Віта вийшла, Андрій розслабився, влігся зручніше і нарешті зміг вдихнути на повні груди. Біль не мав значення – подушка пахла Вітою і він вдихав її аромат, поки не заснув.