19.4

Згадка про Яна знов привела Віту до тями. Вона навіть не помітила, коли забула про свій намір втекти, як тільки отримає відповідь. Те, що вона танцювала з Арсеном, дозволяла себе обіймати та спокушати, здавалось таким природнім та правильним. Аж занадто. Віта розізлилась, вона не повинна була знов втрачати пильність. Чому вона не може дотриматись свого власного плану? А Арсен, ледь усміхаючись, чекає на відповідь.
“Тепер твоя черга розплатитись за зраду...”
– Той, через кого ти мене вбив.
Відповідь вийшла жорсткою і холодною. Віта аж сама здивувалась наскільки сильно їй неприємні ці спогади.
Обличчя Арсена перетворилось у холодну маску.
– Будь обережнішою, твій новий залицяльник досі за нами спостерігає.
– А він нас чує зараз?
– Ні. У нас рідкісний випадок телепатії, навіть попри те, що це кровний зв’язок.
Ще одне нагадування. Віта зціпила зуби і вп’ялася нігтями Арсену у плечі. Він вдав, що не помітив, хоча вона була певна – на долю секунди стис щелепи.
– І саме так ти змусив ді-джея змінити музику?
– Ні, не так. Це був ментальний наказ і він подіяв тільки тому, що ді-джей сам цього хотів.
– Не розумію…
– Поясню інакше. Те, що ти зробила на вулиці із тим чоловіком, було прямим наказом і це можна назвати гіпнозом. Якщо ти віддаєш наказ на відстані і людина слухається, це ментальний наказ і це означає, що людина, в якійсь мірі, сама цього хоче. Якщо людина стає жертвою вампіра, то це означає, що підсвідомо вона вважає, що заслужила на це з якихось причин.
– Людина може хотіти стати жертвою вампіра? Абсурд.
– Трошки не так, підсвідомо людина вважає, що якийсь її вчинок заслуговує на дуже тяжке покарання. То чому б не віддати трохи крові?
– Трохи?
– Не всі вбивають, якщо харчуєшся кожен день, багато не треба.
– Отже, я була легкою здобиччю.
– Не зовсім…
Віта здивовано звела брови, але Арсен несподівано змінив тему:
– Урок перший. У кожному місті є кілька вампірів. Оскільки вони хижаки і це означає конкуренцію, то місто ділиться на частини між найсильнішими і кожен пильнує свою. Якщо з’являється гість, або новенький, що малоймовірно, то він повинен попросити дозволу на полювання.
– А ти просив?
– Я прошу дозвіл лише у старших за мене. А їх зовсім небагато.
Віта почула приглушений рик, але звук був таким дивним, що Віта чомусь була впевнена – люди його не чують. Арсен лише усміхнувся і продовжив:
– Урок другий. Кожен вампір позначає свою територію у місцях найбільшого скупчення людей, як ось цей клуб. І якщо ти вирішиш повечеряти у людному місці, перше, що треба зробити – знайти знак і пересвідчитись, що територія або зайнята, або вільна.
– Я не бачу ніяких знаків.
– Бо ти не шукаєш. Спробуй.
– Я не знаю, як.
– Я впевнений у тебе вийде.
Віта почала оглядати все навколо, найперше стелю, потім стіни, але нічого не бачила. Навколо них танцювали пари і, відвівши погляд від Арсена, Віта наче випала із кокона, вона чула звуки поцілунків, відчувала збудження, неспокій людей і несподівано повернувся голод. Очі почало пекти, а тоді вона побачила танцюючих у всіх відтінках червоного. Здавалось, вона бачить навіть, як б’ються серця найближчих до неї людей. Запах їжі боляче вдарив у ніс, у роті пересохло, ікла поколювали губу і ці симптоми голоду бісили її більше, аніж сам голод.
– Зосередься, ти зможеш.
Віта видихнула і перевела погляд на стіни. Просто навпроти неї світилось червоно-оранжеве людське серце. Намальовано дуже реалістично і гарно, але…
– Якщо я бачу його так, то воно було намальоване кров’ю?
– Так.
Віта пошукала поглядом Макса і зустріла його задоволену посмішку. Їй  стало погано, зовсім як людині і вона відвернулась.
– Він впевнений, що справив на тебе враження.
– Псих… Всі вампіри позначають свою територію малюнками людських органів?
– Це, радше, виняток. Але символ у великій мірі вказує на характер і сутність власника.
– Не хочу бавитись у психолога, але у Макса проблеми…
– Ви навіть встигли познайомитись?
Віті сподобався тон Арсена, але вона проігнорувала питання.
– … із самовизначенням. Може в такий спосіб він застерігає, щоб йому не нагадували про те, що він не може бути людиною.
Макс знов видав злий рик, Арсен розсміявся, а Віта зрозуміла, що насправді говорила про себе. Арсен мав рацію – їй справді подобалось нове існування, але вона втратила забагато і це мучило. Вона не може зрозуміти і визначитись, чого насправді хоче тепер, коли зникли всі обмеження. Що буде після помсти? Здається, що вона та сама Віталіна, якою була завжди, але всі ці дні її вело щось інше, щось нове і сильне, воно вчило і підказувало, змушувало боротись і виживати, хотіти… І вона хоче піддатись остаточно, стати вільною від минулого, із його болем та розчаруваннями…
Але ж ні! У її минулому є те, від чого Віта відмовитись не може і не хоче – донька і батьки. Любов до них давала їй сили і тільки переконавшись, що у них все буде добре і без неї, вона зможе заспокоїтись і вирішити, як жити далі. І чи жити взагалі.
Віті знов стало погано. Те, що вчора пиття людської крові здавалось нормальним, зараз викликало відразу. Віта вдихнула густе повітря і всередині все стислось аж до болю. Вона голодна. Вона просто дико голодна, від того плутаються думки і її людська свідомість бунтує. Але всередині неї хижак. Хай голодний, втомлений, але хижак і він достатньо сильний щоб вижити. Треба тільки зникнути звідси, від Арсена, від обмежень, знайти їжу і насититись. Все інше потім, завтра.
Віта усвідомлювала, що незважаючи на голод і майже повне безсилля мусить зникнути негайно, інакше буде запізно. Арсен навмисне затягує час, ще трохи і вона не зможе стримуватись, а тоді її виживання залежатиме від нього.
Вона вибрала момент між спалахами світломузики і зникла, тримаючи в думках образ дому.