13.1

У дворі було темно і тихо. Вікно дитячої кімнати світилось. Віта зупинилась під яблунею, вона ж не може просто так прийти додому. Не зможе увійти без запрошення, не зможе пояснити, де була, що сталось, чому у неї червоні очі і чому вдень вона впадає в летаргію і може згоріти на сонці. Не можна, щоб донька побачила її такою, зрештою... щоб взагалі побачила, поки вона не зрозуміє як жити далі.
Одночасно Віта відчула, що Арсен шукає її. Не можна допустити, щоб він прийшов сюди, побачив її біля дому і зрозумів, що це для неї дуже важливо.
Злість, ненависть, бажання не допустити його сюди наростали, як лавина і Віта відчула, що починає тремтіти. Їй хотілось… Вона сама не розуміла чого. Треба тікати звідси. Але їй так хочеться подивитись на Аліну хоча б через вікно, переконатись, що поруч із нею Олег чи бабця. Що хтось з них сидить з нею, заспокоює і обіцяє, що все буде добре. Якби ж вона могла, як Дракула, повзати по стінах.
Попри божевільність думки, Віта вирішила спробувати. Вона підійшла до стіни, обережно торкнула її долонею, потім самими пучками пальців і усміхнулась – вона відчувала кожне найменше заглиблення та кожен маленький виступ. Віта зняла кросівки і легко підтягнулась на руках.
– Аліна сказала б що я Спайдервумен.
Віта обережно підіймалась до п’ятого поверху і, хоча їй не було важко, вона все ж боялась зірватись і впасти. На рівні третього поверху вона зрозуміла, що її більше не ховає тінь від дерева, а стіна, здавалось, виблискує у місячному сяйві. Віта зупинилась, а тоді швидко поповзла вгору, втрачати їй нічого, а навіть якщо хтось її і побачить, то чи ж повірять у таке?
– Мама обов’язково повернеться, вона просто десь загубилась.
– Як мама може загубитись? Вона живе тут все життя.
Віта завмерла. Голос Аліни вона впізнала зразу, але жінки, що говорила — ні.
– Мама могла захворіти і все забути, таке часом трапляється. Ми знайдемо її і вилікуємо.
– Справді?
– Так, сонечко, обов’язково. А зараз лягай, закривай очка і спробуй заснути. Ти ж не хочеш, щоб мама потім насварила мене за те, що я тебе погано доглядаю?
– Тьоть Мар’яна, включіть мені, будь ласка, світлячок.
– Добре, а тепер спи.
– Що тут робить МАР’ЯНА? - Віта мало не зірвалась вниз, - Ще й вночі. І де Олег?
– Як вона там?
Олег говорив на кухні. Віта обережно підібралась ближче.
– Здається, зараз засне. Принаймні, сьогодні вже не плаче.
– Добре.
– Ти думаєш, її вбив той маніяк?
– Я не знаю! Але Віта не така, щоб щезнути без попередження. Погано тільки, що тіло досі не знайшли. Це зв’язує мені руки.
Віті здалось, що вона вросла у стіну і не може не те що поворухнутись, навіть дихати. Підозри та здогади вирували в голові, але вона ніяк не могла вхопитись за якусь думку. Вона просто не могла повірити…
– Ну чому ж? Проконсультуйся з юристом. Є ж якась процедура переоформлення майна в разі зникнення власника. А потім віддаси Аліну бабці на виховання і ми почнемо нове життя, як планували.
– Так не вийде. Минулого року, як ми посварились, Віта написала заповіт на користь Аліни, а до її повноліття опікун стає розпорядником.
– От сучка.
– Заткнись! Аліна почує.
– Не почує. До речі, ти казав, що вже давно не спиш із Вітою…
– Ти дура? Як я можу не спати з власною жінкою? Вона б щось запідозрила.
– Ага, і тому ти зробив дитину і їй?
Кілька секунд було тихо і Віта зрозуміла все — чому Мар’яна була такою агресивною останнім часом, чому насправді приховала вагітність, чому Олег поводився дивно.
– Ти про що? Яку дитину?
– А ти не знав? Наша шефова була вагітною.
– Ти брешеш, щоб мені допекти.
– Вона проговорилась в той самий день. Ми ще потім всі дружно святкували в нашій кафешці. Не віриш мені, дівчата підтвердять.
– Я викличу тобі таксі…
– От тільки не треба розігрувати переді мною драму! Ти мріяв її позбутись.
– А ти стерво...
– Так за це ти мене і любиш…
Віта не стямилась, як опинилась на землі, біля яблуні. Вона стояла і їй здавалось — задихалась. Всередині все вирувало, кипіло і не знаходило виходу. Коли? Де? Як? Чому? Як так вийшло, що Олег зійшовся з Мар’яною? Коли вони встигли познайомитись і зблизитись? Олег майже ніколи не зустрічав її після роботи, та й всередині був лише два рази, на святкуванні річниці і трьох років роботи агенції. Невже тоді? Як він посмів? Як Мар’яна могла? Вона і Карина були першими, кого Віта взяла на роботу. І кожен день дивилась їй у очі, усміхалась, була такою доброю… Фальшива паскуда. Стерво.
Віту тіпало від злості і в уяві постала чітка картина, як вона вривається у квартиру, витягує з неї за патли Мар’яну, роздирає до крові обличчя Олега і… і нічого. Вона нічого! не може зробити! Зараз вона ніхто! Вона не може увійти у свій дім бо її – Віталіни Малевської – не існує! Є невідома науці істота, яка не має права на її колишнє життя. А винен у всьому він. Ні, вони. Арсен і Андрій.
Віта обіперлась руками до стовбура яблуні і із злістю штовхнула. Гучний тріск привів її до тями. Дерево нахилилось майже до землі, коріння стирчало, вивернувши землю і, на додачу, у багатьох вікнах засвітилось. Віта здивовано глянула на свої руки.
За спиною відкрилось вікно і війнуло парким, спертим духом використаних підгузків, пареного молока та дитячої олійки. Всередині все стислось і запекло – вона втратила все це, навіть не отримавши.
Яким правом Арсен обрав саме її? У місті стільки жінок! Чому він не випив когось іншого? Чому Андрій дозволив цьому статись? Вона хоче і має право знати відповідь.
Востаннє глянувши на вікна своєї квартири, Віта взула кросівки і вибігла з двору.