9

Арсен швидко одягнувся і вийшов на вулицю. У нього не було ні часу, ані бажання здаватись людиною, тому простим навіюванням він змушував випадкових перехожих не бачити його, а сам майже летів до будинку, в якому залишив тіло.
Зв’язок із жінкою розірвався, коли вона виходила із якоїсь кімнати і тепер Арсен лютував, бо не розумів, чому не може його відновити. Жінка ще не може керувати собою настільки, щоб блокувати зв’язок із творцем, отже Кириленко щось зробив із нею. Якщо так, то у його ворога є такий собі GPS і він обов’язково цим скористається.
Увійшовши у кімнату Арсен заспокоївся, тут ще відчувався запах жінки і капітана, отже він може їх знайти менш, ніж за годину. Арсен примружив очі і, вдихаючи, наче бачив все, що сталось у кімнаті після того, як він пішов: Кириленко сидить під стіною, потім підходить до жінки, сідає біля неї, потім вони покидають кімнату разом.
Арсен задоволено посміхнувся. Мистецтво бачити запахи він відточував століттями і, якщо капітан не поїхав з нею звідси автівкою, то знайти їх буде легко.
Вийшовши на сусідню вулицю він зупинився і мало не закричав від злості, звідси вони поїхали і запах зник. Арсен злився на себе, бо знав, що Андрій у місті, навіть бачив його, але вже настільки звик до його проколів, що вперше не поцікавився, де той оселився і тепер доведеться покружляти, шукаючи їх.
Раптом зв’язок завібрував, він побачив алею і зв’язок обірвався. Арсен завмер – як таке можливо? Жінка на вулиці, а він не відчуває її? Він спробував дотягнутись до неї, наказати прийти і не зміг. Так, Арсен відчував ледь вловимі вібрації, а тому був певен, що жінка ще не пила крові, перетворення не завершене, то як вона може не підкорятися і блокувати свідомість від нього?
Арсен заплющив очі і пошукав у пам’яті її ім’я – Віта. Віталіна. Ну що ж, він зовсім трохи помилився у ній, зовсім трохи пошкодував про свій вибір, але тапер вже нічого не можна змінити. Якщо жінка виживе, то у перші дні нею керуватимуть інстинкти – вижити і знищити загрозу, а це означає сліпу, безжальну помсту. Жінки підступні, хитрі і винахідливі, а жінка-вампір так взагалі вершина творіння.
Арсен ледве стримувався, щоб не заричати від люті, а тоді усміхнувся і розслабився. Існування стає цікавим і трохи схожим на життя. Уперше за кількасот років його можуть спробувати вбити по-справжньому. Так, лише спробувати, бо на більше у них не стане сил.
А тепер зосередитись і пригадати, де у місті є така алея, Віта знає це місце, а отже і він знає, і це менше кількох секунд польоту звідси.
Арсен спостерігав за жінкою із тіні розлогого клена і мимоволі захоплювався. Її тіло не випромінювало майже нічого, ні тепла, ні світла, ні життя, а вона продовжувала вперто йти вперед. Зараз так легко все виправити, просто покликати і вбити.
– Стій. Повернись. Іди до мене.
Арсен не сумнівався, що Віта відчула його поклик. Вона зупинилась, але лише на мить і пішла далі. Він спостерігав за нею із злістю та здивуванням і подумав, що дозволити обставинам вирішити її долю буде розумно і, можливо, навіть цікаво. Їй залишилось жити менше години, а вона занадто слабка, щоб здобути кров і завершити перетворення. Якщо взагалі розуміє, що їй потрібно. Хоча, ті двоє наркоманів можуть змінити хід подій, а він буде задоволений будь-яким результатом.
Коли чоловіки заштовхали її у провулок, Арсен вже не сумнівався, як все закінчиться – вони пришвидшать її смерть, а заодно змінять версію для поліції. Так просто – фізичне виснаження, напад і, як наслідок – зупинка серця.
Повільно, зовсім, як людина, він пройшов алею, але відчувши запах крові, миттєво опинився у провулку і побачив початок перетворення. Організм жінки реагував так швидко, наче все життя чекав переходу в інше існування. Вона змінювалась на очах і коли вже притисла чоловіка до стіни, її свідомість відкрилась для Арсена.
Віта розуміла, що відбувається, якась частинка її навіть намагалась боротись, але її нові інстинкти легко витісняли такі властиві більшості людей совість та співчуття. Разом з тим жінка відчувала настільки велике задоволення від крові, якого Арсену не вдалось відчути за все своє існування. Він мав би вбити її, поки не пізно, натомість дозволив її задоволенню наповнити його.
Мимоволі самоконтроль ослабнув, голод вирвався на волю і він вхопив другого чоловіка, що завмер і ніяк не міг зрозуміти, що ж насправді відбувається із його другом. Арсен побачив легкий наркотичний туман над шкірою чоловіка і опанував себе. Натомість йому стало цікаво, чи відчуватиме Віта таке ж задоволення від чистої крові.
Її свідомість все ще була відкритою для Арсена, він покликав і встиг вчасно, Віта відскочила від чоловіка.
– Ти забула ще одного, але, боюсь, такої дози отрути ти не витримаєш.
Вона повільно повернулась і їх погляди зустрілась. Її свідомість миттєво закрилась і він не розумів, що бачить у її очах. Від емоційної живої жінки не залишилось нічого. Здавалось, вона незворушна, ні здивування, ні страху, ні агресії.
Арсен вдивлявся у неї, примруживши очі і нарешті зрозумів — він, як творець, може віддавати їй накази подумки, але не повинен чути її думки у відповідь, лише емоції. Навіть серед вампірів телепатія дуже рідкісне явище.
Чоловік, якого він все ще тримав, сіпнувся і Арсен, дивлячись Віті у очі, одним швидким рухом зламав йому шию. Хрускіт пролунав несподівано голосно і вона, нарешті відвела погляд. Лише на мить, а тоді він побачив, як змінюються її зіниці, стаючи схожими на котячі.
Арсен ледь подався вперед, вглядаючись у її очі. Такого не повинно бути… Віта пригнулась, відволікаючи його від думок, напружилась, в очах промайнули непевність, злість, ненависть, але вона не зрушила з місця. І вона не боялась.
Арсен розтиснув пальці і тіло чоловіка важко гупнуло на землю. Він чекав на якусь реакцію, але Віта і далі залишилась незворушною.
– Ти знаєш, що не повинна була вижити?
Арсен повільно зробив крок, але вона лише ледь примружила очі і прогнулась, наче готувалась до стрибка. Тим не менш Арсен відчував, як змінюється її запах, нотки напруження і чисто вампірської агресії остаточно витісняли залишки людини у ній.
– Здається, саме час виправити мою маленьку помилку…
Віта стрибнула і Арсен ледве встиг відскочити, а вже наступної миті вона штовхнула його з такою силою, що він, вдарившись, зігнув контейнер для сміття. А вона вже летіла на нього і Арсен навіть не сумнівався у її бажанні вчепитись йому у горлянку і вбити.
Він блискавично відлетів вбік, а Віта, спіймавши повітря, видала звук, схожий на рик. Вона повільно повернулась і пригнулась для нового стрибка. Він бачив, як горять її очі і в них стільки ненависті, що для всього іншого не залишилось місця. Але ж вона повинна боятись його, це закладено інстинктом – уникати будь-якої сутички із старшим та сильнішим. Натомість вона схожа на розлючену фурію, волосся розтріпане, очі горять, ікла на показ і не збирається відступати. Ідеальна вампірка.
Арсен усміхнувся, провокуючи її і Віта стрибнула. Він спіймав її на льоту і з силою вдарив об землю. Віта лише голосно видихнула, райдужка її очей почала червоніти.
– Ти витрачаєш забагато енергії на марні спроби вбити мене. Я сильніший і завжди буду.
Віта зашипіла, наче кішка, показуючи ікла. Вона спробувала звільнитись, але Арсен легко втримав її на місці.
– Якщо ти не вб’єш мене зараз, то я вб’ю тебе, як тільки зможу.
– Ти забуваєш, що я вже вбив тебе…
Віта сіпнулась і Арсен відпустив її, із цікавістю чекаючи на реакцію. Віта підвелась і, відступивши на крок, зупинилась. Арсен зробив крок назустріч і Віта відступила, впершись спиною в стіну. Він зробив ще крок і опинився просто перед нею.
– Ти померла через мене, але і живеш далі завдяки мені, - Віта лише міцніше стисла губи, - а ти не думала, що всього цього могло не бути? Бачу, думала. Навіть зрозуміла. Капітан Кириленко знав, що я обрав тебе, але не попередив, не допоміг. А знаєш чому? Він використав тебе, як наживку, а тепер хоче використати, як мисливського пса.
– Ти вбив мою дитину, тому я вб’ю тебе у будь-якому випадку.
Арсен розсміявся так голосно, що Віта мимоволі зіщулилась. Давно йому не погрожували з такою впевненістю.
– Можливо, але не сьогодні. А можливо і не захочеш вбивати...
Арсен навмисно провокував її і ця думка видалась несподівано цікавою. Віта вишкірилась у відповідь, але не ворухнулась, лише райдужка її очей почервоніла майже на половину.
— Коли зійде сонце ти помреш, по-справжньому і назавжди. Якщо пощастить, швидко і майже безболісно.
Арсен відступив і розчинився. Сміючись, він летів до свого готелю, тримаючи перед очима образ Віти, такої злої і такої впевненої у своїх словах. Ця жінка здивувала, захопила його і він був певен – Віта виживе і стане цікавим суперником у його новій грі у зваблення.