8.1

Віта думала лише про дорогу і не відразу зрозуміла, що за нею хтось іде. Двоє. Їх запах, той самий противно-їдкий, наздогнав її і Віта знов спіткнулась, переборюючи огиду.
– О, та вона йде з гулянки!
– Ага, їй було весело!
– А тепер вона зробить весело нам…
Крок за кроком Віта вийшла з алеї і повернула в бік двору. За спиною почулося оглушливе гупання і, перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, її вже штовхали у вузький провулок між будинками.
Чоловіки розреготались, здавалось, їм байдуже, чи хтось почує. Віта пробігла ще кілька кроків за інерцією і зупинилась, заледве втримавшись від падіння. На мить їй здалось, що вже ранок, настільки чітко було видно все навколо — два контейнери для сміття, іржаву драбину, вологі, замшілі стіні… вона у пастці, єдиний вихід у неї за спиною, а там – вони.
Віта повільно повернулась. У неї ще залишалась надія якось домовитись, але одразу ж зрозуміла, що нічого не вийде. Чоловіки не були п’яні, вона не відчувала випарів алкоголю, натомість різкий хімічний запах став просто нестерпним. Вони розглядали її абсолютно не приховуючи намірів.
– Ти диви, а вона не проти. Ану присвіти… Чекай, я сам…
Віті здалось, що вона втрачає здатність думати, рухатись, прагнути, її тіло поволі застигало і вже було байдуже, що станеться далі.
Спалах запальнички був схожим на вибух, світло обпекло очі, Віта замружилась і відвернула голову. Тієї ж миті її знов штовхнули. Вона заточилась, вдарилась об стіну і мимоволі застогнала від болю.
– В неї не тіки попа робоча, мордочка тоже шо треба.
– Ага і вона вже готова.
Чоловіки знов розреготались і звуки голками кололи у скроні, а потім вона почула, як тріщить її сорочка і руки починають обмацувати тіло. Віта спробувала закричати, але один з чоловіків притис її до стіни, закривши рот долонею.
– Тіки писни, морду поріжу. Можна по-доброму, а можна больно. То як?
Віта завмерла. Його долоня була гарячою, вологою і крізь сморід хімії та нікотину відчувався ні з чим незрівнянний аромат, як тоді… Вона подумала, що це буде помилкою, а її зуби вже легко та швидко входили в долоню нападника.
Чоловік закричав і відсмикнув руку.
– Сука! Вона вжерла мене!
Він навідмаш, з силою вдарив Віту у обличчя і вона впала.
– Хоч больно? Буде больно!
Чоловік тріпнув рукою, кілька крапель крові зірвались з долоні, на мить зависли у повітрі і почали повільно падати. Віта чітко бачила їх у темряві – крапельки витягувались у падінні, іскрилась, наче підсвічені із середини…
 Чоловік схопив її за волосся і поставив на ноги. Вона бачила, як він заносить руку для удару, як хижо, у передчутті, посміхається його друг…
…час для неї зупинився, існували лише відчуття на губах, на язику, в роті — тепло, сіль, цукор, життя.
Віта повільно притисла язик до піднебіння і ковтнула. І ті кілька крапель крові, що потрапили їй у рот, такі божественно-смачні, вже розпадалась на міріади іскринок і Віта відчувала кожну з них. Вони миттєво проникали у клітини її тіла, наче проходили крізь них, наповнювали енергією та силою.
Вона навіть не здивувалась, що всі її чуття миттєво підкорились і загострились, очі більше не боліли, вона відчувала, як пульсують зіниці і прекрасно бачила все навколо; запахи не викликали судомного болю у шлунку і, як і навколишні звуки, вона легко могла розрізнити кожен окремо – шурхіт і тихий писк у сміттєвому контейнері; дзижчання комахи; крапля сповзає по стіні; збиваючись із ритму, стукає серце чоловіка навпроти…
…все швидше наближається до її обличчя кулак.
Віта смикнулась в бік. Чоловік втратив рівновагу, випустив її волосся і навалився на неї. Вона не вагалась і практично вгризлась у найтовстішу, пульсуючу темно-червоним світлом судину на його шиї.
Чоловік на мить завмер, а тоді з криком спробував вирватись. Віта перехопила його руки, розвернулась і притисла чоловіка до стіни.
– Перестань вириватись, ти мені заважаєш – і він завмер.
Кров лилась густим, теплим потоком і Віта смакувала кожною краплиною. Вона відчувала кінчиком язика наркотик, але це не мало значення, бо тіло оживало. Свідомість почала прокидатись і волала, що вона робить жахливо неправильну річ, це вже не боротьба за виживання – вона п’є кров і хоче випити її всю, вона вбиває людину – але і це їй було байдуже, бо із кожним ковтком у неї поверталось життя.
– Ти повинна перестати пити з останнім ударом його серця.
– Як я дізнаюсь, коли буде останній удар?
– Ти зрозумієш.
– Чому так?
– Інакше тобі буде дуже боляче і дуже довго.
Віта раптом усвідомила, що насправді розмовляє з кимось і відскочила від чоловіка. Він важко повалився на землю.
– Ти забула ще одного, але, боюсь, такої дози отрути ти не витримаєш.
Віта повернулась на голос і побачила чоловіка, що вбив її.