***

Стимул повстання.

В палаці царя Кіра було не спокійно. Вже багато часу уся перська верхівка сперечалась і сварилася між собою. Деякі гарячі голови намагалися затіяти бійку.

- Треба ідти на Екбатану і повалити Астиага - репетували де кілька молодих начальників воинских загонів.

Іх голос відразу ж тонув в крику старої знаті.

- Навіщо нам воювати з Мідією?

- Армія мідян більше ніж наше ополчення, та і сила на іх боці.

- Знать мідян не задоволені царем Астиагом і вони перейдуть на наш бік. - спробували знову переконати незадоволених молоді воєначальники та були змушені замовкнути під тиском старих вельмож. 

Цар Кір мовчки спостерігав за суперечкою, лише погляд царя видавав його незадоволення проісходящим. Саме він зібрав усіх знатних персів та запропонував підняти повстання проти свого діда царя Мідії Астиага. Декілька днів до цього Кір отримав листа від радника мідійского царя Гарпага в якому він повідомив о готовності мідійскої знаті в разі повстання перейти на його бік. Перська знать не бажала ні в якому разі підняти бунт і цар вже був готовий відмовитися від своїх планів повалення гніту мідян над персами, але тут до нього підійшов жрец.

- Цар Кір, син царя Камбіса, да боронять тебе богі ! Дозволь сказати тобі, цар Кір, свого слова.

- Говори, слуга Ахура Мазди.

- О, цар! Ти говорив своїм слугам о зверхністі мідян, о торжестві справедливості, о торжестві добра над злом. Ти хотів пробудити в серцях людей почуття гордості та бажання волі. Та людям цього не треба. І якщо ти не зміг іх підняти благими намірами, то подимішь через алчність. Ніщо так не діє на уми людей як бажання наживи. І вельможи, і простолюдини побачивши що труд іх має нагороду підуть за тобою. І не важливо що одним дістануться землі та раби, а іншім трохи золота. Головне це буде нажива.

Цар здивувався через слова жреца. Він навіть засумнівався що перед ним служитель Ахура Мазди, а не Ангхро Маньі.

- Але як це зробити? - запитав цар, відкинув усі свої сумніви.

Жрец підійшов до нього і вклонившись почав шепотіти на вухо. Кір задоволено покачував головою. Нарешті жрец випрямився і цар підняв праву руку.

- Цар потребує тиші для оголошення свого рішення! - громко прокричав глашатай.

Утворилася тиша. Цар піднявся і голосно промовив свій указ, якій писці тут же стали записувати на глиняних табличках.

- Я, цар Персії, цар Кір, син царя Камбіса говорю вам: повинуйтесь моїм распорядженням. Завтра ви і ваші вояки з’явитися до брами Пасаргада із косами. На цьому військова рада закінчина.

Цар встав і пішов у свої покої,залишив у не зручному стану усіх своїх вельмож.

Наступного дня усе ополчення персів стояло на великому лузі коло столиці Персії. Глашатай об’явив новий указ: “цар Кір повеліває до вечора покосити усю траву та прибрати кущі терновника навколо Пасаргада. Ніхто не може залишить праці, поки вона не буде закінчена.” 

Ніхто не наважився ослухаться царя і к заходу сонця работу було закінчено. Люди, уставши від тяжкої праці не відчували а ні рук, а ні ніг. Вони лягли на землю там, де іх застала ніч. Але тут глашатай оголосив новий указ:”цар Кір повеліває усім повертатися до дому, але на ранок з’явитися знову к браме Пасаргада у святковому вбранні”.

І на цій раз ніхто не наважився ослухаться. Не взираючи на втому вояки розійшлися, а наступного ранку в нарядному одязі знову зібралися на луках коло головного міста персів. Вони були дуже здивовані побачив що весь лук був уставлений столами з різною їжею. На кожному столі лежали туші варених биків, смажені окорока вівць. Навколо їх стояли величезні чани з вином та корзини з овочами і фруктами.

До вечора все було випито і перси добряче поласували. Тепер вояки повалилися на землю від насичення їжею. Перед самим заходом сонця к пируючім на колесниці під’їхав Кір.

- Ну що, перський народу, якій день вам до вподоби: сегодняшний чи вчорашній? - звернувся він до усіх. - Що вам подобається: працювати чи пирувати?

Старійшини в один голос відповіли йому:

- Вчора було тяжко, а сегодняшний день приніс насолоду.

- А ти як гадаєш? - звернувся цар до звичайного вояка.

- Хто забажає вибрати гірку працю замість радощів відпочинку!? - відповів вояк не глянув в очі царя.

Тоді Кір вимовив усе що накипіло на душі:

Доки у влади Астиаг ви будете жити так, як прожили вчорашній день. Приниження і важка робота буде вашим уділом, а надії на краще майбутнє у вас не буде. Бог Ахура Мазда предначертав мені визволити вас від панування мідян. Ви, вояки, ні чим не гірше за вояків Астиага. Відвернитесь від нього та йдіть за мною. Тоді ви будете вільними від тяжкої праці, яку повинні робити раби. Тоді мідійци будуть вам прислуга, а ви будете їх володарями.

Піднявся підтримуючий крик перських вояків. До слуху царя Кіра доходів рішучий возглас:

- Геть Астиага! Веді нас, Кір! Ми йдемо за тобою! Тепер мідійци будуть платити нам данину!

“Прав був жрец , - думав Кір, поглядая на своїх вояків. - Не бажання волі підняло їх дух, а бажання помінятися з мідійцами місцями. Ніхто не бажає відкинути з життя гніту та приниження, за звичай хочуть прігничувати і не хочуть бути пріггничиними, хочуть панувати і не хочуть бути підвладними*.

Кір підняв праву руку і хвилювання вояків припинилося.