Епілог

Пальці знахаря торкнулися моєї голови. Справжнього знахаря, а не такого недоучки, як я. Високий, із темним волоссям, зібраним у хвіст, і широчезними плечима, на прізвисько Грім. Я міг би прийняти його за молотобійця, однак дотик виявився обережним. Я навіть не встиг нічого відчути, як чоловік відійшов від мене, прямуючи до високої кушетки. На ній були розкладені камені, стоси сухого зілля та уламки деревини. Робочий кабінет знахаря у Вулії не так вже й сильно відрізнявся від того, який я міг би побачити у своєму світі.

- Ось це, - він повернувся до мене і подав досить великий напівдорогоцінний камінь, що, на мою думку, міг би бути аметистом із вкрапленнями якоїсь іншої породи.

- Тримай міцно! - попередив він.

Довелося затиснути камінь у руці.

Він знову став позаду мене і поклав руки на голову. Та цього разу дотик зовсім не був обережним. Здоровань вчепився у мою черепушку так, ніби збирався розчавити її.

- Гей, легше! - мимоволі простогнав я.

Очні яблука пробило током, і раптом камінь в руці став гарячим.

- Тримай! - могутній голос розкотився кімнатою, коли я мало не впустив обпікаючу грудку.

Мої плечі мимоволі здригнулися. На мить здалося, що я знову на базі нолдів і ось-ось почнуться конвульсії.

Аж раптом усе закінчилося.

Камінь набув звичайної температури. Я повільно розтиснув долоню, очікуючи побачити слід від опіку.

Нічого подібного. Мінерал лежав на долоні, як ні в чому не бувало.

- Вони пошкодили тобі нейронні зв'язки, коли підключали до апарату.

Я не став уточнювати, хто вони. Ми обидва чудово це розуміли.

- Тобі пощастило, що вдалося вирватися! Старий знахар, якого вони понівечили, - обличчя чоловіка раптом сповнилося болю, а в очах, здається, промайнули блискавки.

Тепер я зрозумів, чому він отримав таке прізвисько.

- Я нічого не міг зробити! База нолдів надто добре охороняється. Ми втратили більше десяти найкращих хлопців при спробах штурму, а потім припинили ці спроби.

- Чому ваш стаб так слабо захищений? - я поквапився перевести розмову на інше, згадавши про Еолу.

Ненависть до нолдів, яку я відчув у словах Грому, була непідробною, і подальша доля Еоли виглядала незавидною.

Наразі її місцезнаходження було невідоме. Вона зникла разом із Шиншилою. Та головне було зроблено - майже самотужки Еола врятувала стаб. Шиншилу я в розрахунок не брав, дівчина була не в тому стані, щоб приймати рішення.

Лісовик, який на хвилини розминувся зі скерованою на пагорби ордою, в загальних рисах розповів про події, що відбулися після викрадення дівчини Берком. Група Лісовика слідувала за Еолою, однак їм довелося відволіктися на сутичку з групою вцілілих мурів, після чого вони обстежили місце, де Берк ховав Шиншилу. Там знайшли покинуту автівку зовнішників, і в такий спосіб рейдери Лісовика збагатилися ще одним цінним трофеєм. Берка не знайшли.

- Нам було відомо, що поки нолди отримують свій зиск, винищуючи орди, вони нас не зачеплять - Гром розташувався за столом, який у порівнянні з його масивною фігурою здавався маленьким.

- Це не означає, що ми не готувалися, - квапливо додав він. - Ми майже встигли!

- Величезну роботу зроблено, щоб зібрати у стабі людей з різними дарами, які, об'єднавши свої зусилля, зможуть його захистити. Нам потрібно було зовсім небагато часу. Та, як це досить часто буває, Вулій вирішив інакше.

У двері впевнено постукали.

- Увійдіть! - мій співбесідник обірвав розповідь на середині.

Двері відчинилися, і прийшов час моїм очам розширитися від подиву.

На порозі з'явилася бліда і дуже серйозна Роза. Позаду неї я побачив, як розпливається в усмішці фізіономія Міхи.

Книжка написана за мотивами циклу "S.T.I.K.S" українського письменника Артема Кам'янистого.