Розділ 90. Працюй!

Вести з турелі вогонь по заражених і взагалі хоч якось привертати до себе увагу стало б для Еоли чистим самогубством.

Дверцята біля заднього сидіння відчинилися самі, і вона витягала з машини Шиншилу, яка повільно приходила до тями.

Як тільки вони опинилися у прямій видимості орди, дар Шиншили активувався, і дівчину, яка вже частково лежала на асфальті, потягнуло вгору. Тепер впоратися Еолі стало простіше - майже невагому Шиншилу витягати було значно легше.

- Працюй! - прошипіла жінка, і, побачивши напівсвідомий погляд, вдарила дівчину по щоці.

На шкірі залишився червоний відбиток долоні.

На мить Шиншилі здалося, що вона знову у своєму світі, і вона щиро не могла зрозуміти, чому з нею так поводяться, адже Вовчик ніколи не дозволяв собі подібного.

- Орда! - прошипіла Еола, вхопивши дівчину за волосся і розвертаючи у напрямку стабу.

Очі Шиншили розширилися, і вона збиралася скрикнути, та Еола швидко затулила їй рота.

- Працюй! - ще з більшою злістю прошипіла вона.

Шиншила, немовби сомнамбула, підняла руки вгору і зробила ніжний, витончений рух, керуючи невидимим оркестром.

Тільки тут Еола зрозуміла свою помилку. У метушні вона не здогадалася розвернути машину, та вже було пізно. Шиншила розвертала орду.

Втім, чому пізно? Залишивши дівчину у спокої, Еола обійшла її ззаду, не ризикуючи ставати між ордою і диригентом. Так, на всяк випадок.

Двигун забурчав голосніше. Тепер вже не було сенсу ховатися, тож турель виплюнула назустріч орді спарений згусток вогню. Машина зупинилася поруч із Шиншилою, яка продовжувала робити ніжні, витончені рухи, зберігаючи на обличчі мрійливу посмішку. Схоже, дівчина знаходилася у своїй власній реальності і хтозна, що вона там бачила.

Еола підійшла до Шиншили, готова заштовхнути її до машини, як тільки дія дару закінчиться. Це останній благородний вчинок, який зробить у своєму житті представниця вищої касти, доля якої склалася таким дивним чином.

Та, схоже, у Шиншили щось не виходило. Можливо орда виявилася завеликою, а можливо її передню хвилю надто захопив азарт гонитви за здобиччю.

Хвіст орди розвернувся, і підкоряючись дару Шиншили, повільно покотився у їхньому напрямку. Тоді як передні і не думали розвертатися.

Зловісне бурчання наближалося, а Еола дивилася на це, величезним зусиллям волі зберігаючи залишки самовладнання.

Якби не розуміння того, що жити їй залишилося зовсім недовго, можливо, вона б кинула Шиншилу напризволяще. Та розуміння близького кінця додало сил. Нібито спортсмен на високому старті, жінка переминалася з ноги на ногу навпроти відчинених дверцят, несвідомо розминаючи м'язи для швидкого кидка.

Ось до заражених залишилося п'ятдесят метрів. Ось тридцять. Бігуни, з яких головним чином складався хвіст орди, мчали із витягнутими уперед руками і переможним бурчанням.

Еола ще встигла здивуватися потужності дару дівчини, вихопивши зброю і холоднокровно розстрілюючи найближчих заражених, коли Шиншила опустилася на землю.

Якби на це був час, Еола здивувалася б, звідки у неї взялася сила, яка дозволила схопити ненабагато нижчу за неї мляву дівчину, напівпритомну після прояву дару, і майже закинути на заднє сидіння. Добре, що Шиншила інстинктивно підібгала ноги, тому що дверцята грюкнули з шаленою силою.

Найближчий бігун, порівнявшись і машиною, тягнувся до Еоли руками, та на щастя, опинився з іншого боку. Тих, що бігли прямо на неї, вдалося знищити.

Але бігун виявився не найбільшою проблемою. Підкоряючись команді Шиншили, низько розвинених заражених випереджали топтуни і кусачі.

Розвернута на 180 градусів турель викошувала частину переслідувачів, та Еола й сама розуміла, що це краплина в морі. Вона витискала з вірного броньованого друга всю можливу швидкість, і все ж з досадою почула, як кігті пройшлися по корпусу.

Щойно звернувши на путівець, жінка побачила, як орда, підкоряючись команді Шиншили, потекла у протилежний бік, у напрямку пагорбів. Тільки трійко заражених, які в буквальному сенсі впали їм на хвіст, змогли подолати магнетизм дару і опиратися наказу Шиншили. Один з них, скочивши на дах, вчепився в турель, і Еола зрозуміла, що її час закінчується.

Машину повело, але не тільки під вагою небажаного пасажира. Увага розсіювалася, а контакт з чіпом погіршувався. Зусиллям волі вона змогла дати ще один залп, перш ніж руберу вдалося зім'яти жерло турелі. Та принаймні він залишився єдиним супротивником - двох інших все ж таки накрило.

Машину кидало. Еола мало не чіпляла за дерева, а тварюка шкребла кігтями по боковому склу. Із жахом жінка помітила, що на ньому залишаються сліди.

На дорозі з'явилися вибоїни. Розум затьмарювався. Із сумом Еола згадала, що на задньому сидінні знаходиться дівчина. Її власний стан вже не дозволяв охопити увагою так багато об'єктів. Та вона пам'ятала, що у неї залишився останній засіб.

Цього разу кігті рубера залишили помітні сліди на лобовому склі, і на мить прикривши очі, Еола зосередилася на тому, щоб віддати команду.

Мозок працював як перевантажений агрегат, що ледве-ледве ворушить коліщатками. Ось з'явилося слабеньке відчуття контакту з чіпом.

Бічне скло дало тріщину. Рубер роздратовано висмикнув кіготь, що вже показався у салоні, і розмахнувшись, вдарив лапою у те саме місце.

Чіп відправив таку саму слабеньку команду турелі. Снаряд вибухнув безпосередньо у стволі.

Наступне, що вдалося відчути затьмареному мозку Еоли - вона сидить на землі, притулившися спиною до дерева. Аварійна система евакуації викинула її з машини за мить до вибуху. Тільки обличчя обпекло хвилею жару.

Між деревами лежала непритомна Шиншила. Коротка сукня задралася, оголивши ноги. На голові у дівчина була кров, однак вона дихала, а отже, була жива.

Свідомість згасала, та у Еоли залишалася ще одна справа.

Перед тим, як вони з Шиншилою вирушили до греблі, кваз передав їй маленьку коробочку. В ту мить у Еоли промайнула дурнувата думка про те, що у коробочці знаходиться обручка, адже за формою предмет був схожий на малесенькі скриньки для ювелірних прикрас.