Розділ 89. Гребля

Вам колись доводилося наближатися до захищеного, хоч і не надто вражаюче, стабу на машині його заклятих ворогів? Можу побитися об заклад, що вам таке навіть на думку не спадало.

Як тільки голос Еоли замовк, я почав прикидати, скільки у мене є часу. Та дві інші сторони, що брали участь у цій ситуації, вирішили за мене.

Якщо мова йде про поживу, в авангарді орди йдуть найбільш розвинені заражені. А от у ситуаціях небезпеки розумна еліта може пропустити вперед своїх менш розвинених одноплемінників. Та у цьому випадку не було нічого такого, що змусило б її виявляти обережність. Тільки в кінці греблі, приблизно на третині відстані від стабу до іншого берега. з'явилися двоє з ПТУРами.

Зустрітися з ордою на цьому боці я не міг. Заражені йдуть широким фронтом, і у мене не буде жодних шансів. Натомість, на іншому боці висувна турель дозволить протриматися приблизно півтори хвилини, розстрілюючи перших заражених. От тільки я не уявляв, за рахунок чого зможу протриматися ще три з половиною, про які просила Еола.

Вони не встигають, а це означає, що їм потрібно пропустити орду на греблю, після чого вони стануть позаду неї. У прямій видимості - це обов'язкова умова для того, щоб спрацював дар. Дівчину підніме у повітря, і вона витонченими змахами рук зможе змінити шлях багатоголосого хору, що співає про здобич на всі лади, і спрямувати його геть від стабу.

Про те, що станеться у випадку, якщо дар Шиншили не спрацює, краще не думати. А саме про те, скільки протримається броня нолдів під ударами кігтів, здатних відкрити танк, як консервну банку.

Спиною пройшов неприємний холодок, коли перший рейдер прицілився у машину з ПТУРа. Сподіваюсь, що броня витримає, та не виключено, що вибухом йому вдасться скинути мене з греблі.

Від зловісного свисту снаряда на мить потемніло в очах. Це неправда, що у чоловіків немає відчуття смерті. Воно є, і наразі пройшло дуже близько.

Мабуть, побачивши позаду мене заражених, рейдер схибив, влучивши у бетонну тумбу, одну з тих, що височіли вздовж греблі.

Сонце вибілило бетон до майже білого кольору. Греблю вкривав товстий шар піску. що змійками розбігався в різні боки від упевнено прямуючих вперед коліс. Навколо машини здійнялося легке марево. Схоже, там не тільки пісок, а й бетонний пил. Крізь це марево я ледве розрізняв маленькі будівлі на протилежному боці водоймища.

Гребля чималенька, кілометри зо два. Вона була побудована по дуговій траєкторії, тому при в'їзді дорога робила зигзаг.

Охорона стабу вже оговталася і вела неприцільний вогонь по машині. Вони начебто не помічають тих, хто женеться за мною. А між тим, заражені вже з'явилися на підході до водоймища, і добре видно, що ніяка це не пара-трійка бігунів, а справжня орда.

Побачивши тих, хто очолював живу ріку із заражених, я пересмикнув плечима. Не хотілося б мені опинитися на тому боці. Та подарований, якщо можна так сказати, Еолою транспортний засіб здатний розвинути неабияку швидкість, і третину відстані вже було подолано.

Вивертаючи кермо, щоб вписатися у радіус дуги, я із зловтіхою зазначив, що високі бетонні тумби перешкоджають як слід прицілюватися. Машина виникала у просвітах на якусь долю секунди, після чого мчала далі. А от по заражених вести вогонь бетонні тумби не заважали.

Тож, до охоронців нарешті дійшло, що їхні зусилля із зустрічі цієї партії гостей будуть більш плідними. Втім, IQ розвинених заражених, напевно, не дуже поступався деяким імунним, і перші з моїх переслідувачів швидко второпали, що опустившись на чотири кінцівки, вони будуть так само захищені бетонними тумбами. Щоправда, швидкість дещо зменшувалася, та при такій кількісній перевазі це не має критичного значення.

Море туш різного калібру заполонило дальню частину греблі. Навіть у герметично зачиненому салоні мені здалося, що звідти доноситься сморід, тим більше, що я знаходився з підвітряного боку. Та нічого, це не головне.

Ті, кому не вистачило місця на дорозі, стрибали по бетонних тумбах, а найбільш відчайдушні навіть кидалися вплав, і, швидко зрозумівши свою помилку, намагалися видертися по бетонних схилах.

Напевно, якби їх можна було побачили з літака, орда на греблі виглядала б купою мурах, які обліпили переважаючу за розмірами здобич. Та мені вони зовсім не здавалися мурахами.

Не стріляйте, чорт вас забирай! За кермом імунний. Свій. Я свій!

На останній третині греблі я нарешті опинився у прямій видимості стабівців, і корпусом затарабанили кулі.

За колеса я був спокійний. По-перше, створений нолдами матеріал не так легко пробити, хоча зовні він і схожий на гуму. А по-друге, колеса прикриті бамперами.

Ось це вже серйозніше. Вдарило з такою силою, що машину повело, і я мало не врізався в тумбу, яка щойно опинилася на моєму шляху.

Не стріляйте, чорт вас забирай!

Я намагався згадати один з розділів інструкції з керування транспортним засобом, закладеної у чіпі. Очікуючи на сканування радіостанцій, встиг трохи покопатися там.

Ось! Те, що мені потрібно. Функція маскування від прицільного вогню.

Ну що ж, спробуємо.

Все ж таки класна штука чіп! Не потрібно відривати руки від керма, а погляд від дороги, щоб пересунути додатковий важіль або натиснути на кнопку.

Збоку це повинно було виглядати так, ніби машина перетворилася на трансформер.

Корпус розширився і змінив форму, став ширшим, вищим і обзавівся парою крил, а також рулевим плавником. Тепер моя машина за формою схожа на величезний дельтаплан, що ось-ось відірветься від землі. Та це тільки оптична ілюзія, створена за допомогою лазерної голограми. У центрі цієї ілюзії знаходиться маленька людина, що почувається ну дуже некомфортно, тобто я, а для стабівців це повинно виглядати так, начебто на них насувається величезна тінь.

Стрілянина припинилася, і деякі з рейдерів навіть рота порозкривали, хоча більшість все ж таки спішно перегруповувалися.

А от заражених новий об'єкт на дорозі зовсім не засмутив. Вони рвонули уперед з подвоєним ентузіазмом, майже перекриваючи своїм ревом і бурчанням звуки пострілів.