Розділ 85. Найбільша сила Вулію

Орда. Найбільша сила Вулію, що змітає все на своєму шляху. Вона рухається тихо, дуже тихо, до тих пір, поки на її шляху не з'являється здобич. В цей момент орда перестає буди єдиним організмом і розпадається на сотні й тисячі особин, озброєних іклами, кігтями і надзвичайною силою м'язів, кожна з яких прагне випередити тих, з ким нещодавно, злившися у єдиному пориві, вона рухалася невідомо куди. Варто з'явитися здобичі, як створіння, перетворені паразитом Вулію на монстрів, миттю прозрівають, і у стоголосому хорі обнадійливого бурчання кожен голос звучить по-своєму: "Моє! Моє!"

Звичайно, цього не може розрізнити оскаженіла від страху здобич, яка тікає з усією можливою швидкістю. І горе їй, якщо ця швидкість менша за швидкість кур'єрського потягу. з якою несуться найбільш розвинені заражені, а саме вони очолюють орду.

"Моє! Моє!" - їхнє ревіння в азарті переслідування чути далеко навкруги. І саме воно буває першою ознакою, що попереджає розумні і нерозумні створіння забиратися геть зі шляху орди.

Заражені, яких відчула Шиншила, прикута до залізної труби серед чорноти, були тільки авангардом справжньої орди. Власне, не авангардом, а невеликою групою, що відбилася від основної орди і з якоїсь причини не вирушила до перезавантажених кластерів.

Дещо дезорієнтовані гнітючим впливом мертвих кластерів, вони все ж таки змогли поласувати мурами, які не встигли вчасно забратися з їхнього шляху. До світанку заражені блукали невеликим п'ятачком, принюхуючись до накритої пологом невидимості машини Берка. Конторську будівлю вони також не обійшли увагою, оскільки там залишився запах аж двох смачних людей. Вхідні двері були винесені, а купа мотлоху розкидана по всій кімнаті і надворі. Можливо, винуватці цього безладу і далі продовжували б громити приміщення, якби не почули щось цікавіше і значно більш багатообіцяюче - стоголосе бурчання орди.

Намагаючись випередити одне одного і не звертаючи уваги на те, що часом ступали на чорноту, вони неслися вузькою дорогою до джерела цього обнадійливого звуку. Бо кожен з них чув владний голос інстинкту - з ними тобі буде безпечніше і цікавіше. А головне - буде багато їжі!

Втім, інстинкт не завжди виправдовувався. Дехто з них у лавах орди міг знайти свою смерть від кігтів більш розвиненого одноплемінника, особливо у тих випадках, коли, мандруючи тривалий час, орда не знаходила поживи.

Першими гинули бігуни та інші нижчі заражені, оскільки м'ясо було тим смачнішим, чим менше заражений відрізнявся від людини.

Та наразі руберу і двом топтунам, які, здавалося, винеслися із самісінької чорноти, голод не загрожував. Орда прямувала до греблі, якою проходила широка бетонована дорога. А за нею - заражені точно знали - на них очікує справжній бенкет.