Розділ 84. Складні перемовини

Шиншила була непритомною, і це стало для дівчини порятунком. Бо варто було їй прийти до тями, як чорнота знову починала її душити.

- То що, командире, їдемо далі?

Лісовик тільки знизав плечима.

- А ти взагалі уявляєш, куди ми заїдемо? - бурчав Башка.

- Трохи далі буде дорога на Черемхово.

В салоні було затісно. Якщо семеро чоловіків могли розміститися більш-менш вільно, то тепер на задньому сидінні напівлежала Шиншила. Поруч з нею залишився Лісовик, слідкуючи за тим, щоб дівчину не надто кидало на поворотах. Втім, поворотів було небагато. Дорога йшла майже точно у вказаному дівчиною напрямку.

Інші бійці тримали зброю напоготові, оскільки будь-якої миті могли з'явитися мури.

- Принесло до біса цю панянку! - продовжував бурчати Башка, та Лісовик не звертав на нього уваги.

* * * * *

Побачивши, як далеко попереду з'явилася срібляста машина зовнішників, Роза відчайдушно замахала руками, показуючи, що у неї немає зброї. Така поведінка у Вулії могла б здивувати будь-якого стороннього спостерігача, та дівчина була впевнена, що рейдери впізнають її. Ця машина була одним з двох об'єктів, які показував їй дар. Другий об'єкт ще тільки наближався, однак Роза була впевнена. що вони зустрінуться саме у цій точці.

Дивлячись на безтурботну поведінку Рози, кваз невдоволено забурчав. На його вимогу Еола звернула на узбіччя і перетнула лісосмугу, щоб притулитися до копиці сіна, складеної одразу за деревами. Кваз не поспішав виходити.

Еола виглядала краще. Помутнілий погляд щез, і тільки надзвичайна зосередженість свідчила про те, що жінка розуміє - залишилося зовсім небагато часу, протягом якого вона буде залишатися людиною. Все це Рот оцінив, кинувши на свою супутницю короткий погляд, втім, із повагою. Він зовсім не був упевнений, що зміг би зберігати спокій за подібних обставин.

Срібляста машина знайомого вигляду виповзла з-за повороту і на мить зупинилася, після чого повільно поповзла уперед. Рейдери побачили Розу, яка вже бігла назустріч. Кваз чортихнувся і виліз з машини.

Еола, як і раніше, була повністю спокійною. Хтозна, що в голові у жінки з іншого світу, та Рот не міг собі дозволити без кінця за нею наглядати. Він сподівався. що загроза знищити чіп була достатньо переконливою, адже це позбавить Еолу здатності керувати машиною, і вона повинна розуміти, що у Вулії довго не протягне. Хоча в глибині душі Рот сумнівався у її намірах тікати. Паразит потрапив до її організму, а це означає, що на базі нолдів їй немає чого робити. Вона просто не встигне туди дістатися, хоча б для того, щоб отримати чергову дозу вакцини. Та наскільки Рот зрозумів, таких доз було дві чи три на кожній базі, і це могло подовжити життя Еоли щонайбільше на добу.

Чорна броньована автівка зрушила з місця і повільно поповзла за ним, ховаючись серед дерев.

Рейдери вже вийшли з машини, коли Роза підбігала до них. Незважаючи на те, що впізнали дівчину, бійці розосередилися, беручи периметр під контроль.

- Там наші! - Роза махнула рукою туди, звідки підповзала броньована машина нолдів. І вчасно - за деревами з'явилася фігура Рота.

Башка буркнув щось собі під ніс, вицілюючи кваза, та Роза, не звертаючи на це уваги, обійшла рейдера і зазирнула в салон.

Так і є!

- У вас в машині дівчина, непритомна, - вона вказала на Шиншилу.

- Я знаю, що це дівчина з вашої групи! - Лісовик суворо дивився на Розу.

Він пам'ятав її одягненою у звичайний пошарпаний одяг, а тепер на ній був новенький камуфляж. Від неї не тхнуло мурами, але у Вулії нічого не можна сказати напевно.

- Як ваша дівчина опинилася на чорноті? Ми знайшли її зовсім в іншому боці від того, звідки приїхали ви!

- Тепер вона... - Роза зітхнула. - У нас багато чого сталося...

Раптом Роза усвідомила, що вона зовсім беззбройна. Вона все залишила в машині, вибігаючи на дорогу. А ці люди, які знаходилися перед нею, були зовсім не схильні вірити їй на слово.

У порівнянні з бійцями Лісовика, Міха і Тюря виглядали б як звичайні туристи на пікніку, якби не незвичайні контури сріблястої машини, з якої вони вийшли.

Наближаючись, кваз так само, як і Роза, виставив уперед долоні, показуючи, що у нього немає зброї. Та Лісовик, здавалося, не звернув на нього увагу.

- О-о, - глузливо протягнув він, - які у нас гості!

Проте, у його погляді не було навіть натяку на теплоту, і дивився він на Еолу.

- Стояти! - Башка повів стволом у бік Еоли.

Жінка зупинилася.

На прекрасному обличчі не було жодного страху.

- Дай їй сказати те, що вона хоче... рейдере, - в останню мить Еола замінила слово "абориген" на слово "рейдер", хоча вимовляти його було незвично.

Схоже, Лісовик вловив цю насмішку у відповідь, оскільки в його очах на мить з'явилася тінь глибокої ненависті, яку всі рейдери Вулію відчували до нолдів.

- Жінка-нолд і кваз! - його голос на мить задзвенів. - Яка дивна компанія!

Роза різко видихнула:

- Нам потрібна лише дівчина!

Смутні картини в голові ніяк не складалися в одне ціле. Все, що вона знала, - їй потрібно забрати Шиншилу і дістатися в іншу точку, місцезнаходження якої Роза розуміла досить приблизно. І на це зовсім небагато часу.

- Ми тікали від орди, та наразі вона не йде за нами. Заражені прямують до великого стабу. І ця дівчина - єдина, хто може їх зупинити!

Роза була у відчаї від недовіри в очах Лісовика. Адже він повинен пам'ятати, як вона знайшла базу з безпілотниками. Скористатися ними не вдалося, та це не провина Рози!

- Шиншила піднімається у повітря і в такий спосіб керує ордою, - додав Міха, який підійшов і став позаду Рози з тим, щоб при необхідності схопити її за руку.

В очах Лісовика вперше з'вилося розуміння. Ось що мала на увазі Шиншила, згадуючи про свій дар.

- Але наразі цього немає, - похмуро зауважив він. Її дійсно піднімало у повітря, і вона мало не задихнулася. Та наразі це припинилося.