Розділ 81. Дівчина з мертвого кластеру

Чорнота не з'являється раптово. Іноді серед рейдерів ходять чутки про те, що межі чорних кластерів змінюються, та поки що ніхто достеменно не підтвердив цього факту. Однак той факт, що рослинність безпосередньо біля проклятого кластеру вкривається плямами чорної, начебто вигорілої землі, немовби неподалік був підлітковий табір, в якому діти розважалися, розпалюючи вогнища, Башка і Бамбук могли спостерігати на власні очі.

Попереду на них чекала складна мандрівка, при самій думці про яку підводило живіт і починалася нудота. Мандрівка по чорноті.

Це був найкоротший спосіб дістатися до Черемхово, і Лісовик вирішив, що група має розділитися. Вони вирушать навпростець, а інші, у трофейній машині зовнішників, витратять зайвий день на об'їзд.

Цьому було дві причини. По-перше, Лісовика, який пам'ятав про попередження знахаря, з'їдала незрозуміла тривога за стаб, і що там гріха таїти - за Любку, хоча жодних видимих ознак небезпеки вони досі не зустріли. Не рахуючи тієї дурнуватої еліти, яка переслідувала їх майже до самої чорноти, декілька разів мало не отримавши заряд з паралізатора. На підходах до чорноти і вона зникла, напевно вирішивши, що не варто зв'язуватись із цією скаженою, хоч і смачною здобиччю, яка сама лізе до пастки.

Вони рухалися вздовж чорноти вже кілька годин, і у рейдерів було досить часу. щоб відмовити свого ватажка від ризикованого переходу. Однак треба було знати Лісовика. При всій його терпимості і демократичності була межа, за якою демократія закінчувалася.

Цього разу межею стала тривога за Любу, і бійці, хоч і поглядали скоса, все ж визнавали за своїм ватажком право на звичайнісінькі людські почуття.

Досвідчений рейдер ніколи не зробить кроку на чорноту без попередньої розвідки. От і зараз двоє з групи Лісовика вичікували, майже зливаючись з осіннім килимом із трави і опалого листя.

Цього ранку сонце не поспішало з'являтися з-за хмар, втім справно розсіявши передранішню мряку, грайливо просвічувало крізь хмари, висвітлюючи ліс і чорний кластер, що простягався за ним.

Чорнота мінлива і обдурює око. Це тільки при першому погляді на неї здається, що можна роздивитись її так само, як звичайну місцевість. Та варто затримати погляд, як контури починають змінюватись, перетікати з об'єму в об'єм, і за деякий час розумієш, що точно оцінити відстань неможливо.

Усвідомлюючи це, рейдери уникали довго дивитись на мертвий кластер і спостерігали за ним, тільки час від часу кидаючи короткий погляд. Один з таких поглядів вихопив сіру тінь, яка, здавалося, рухалася більш цілеспрямовано, ніж мінливі образи чорних дерев навколо неї.

Придивившись, Бамбук упізнав людину, а точніше, дівчину-примару. Сіра з ніг до голови, вона здавалася потойбічним створінням, що з'явилося із глибин чорноти.

Та поглянувши уважніше, Бамбук тренованим оком рейдера упізнав знайому постать. Цю дівчину він уже бачив, хоча й недовго, оскільки вона належала до іншої групи.

Шиншила йшла повільно, витягнувши перед собою руки і обмацуючи простір, начебто сліпа. Та незважаючи на це, вона впевнено прямувала до краю чорноти. Хоча впевненою її ходу можна було назвати тільки із великою натяжкою. Дівчина зупинялася, потім робила ще крок і затиналася, мало не падаючи. На якусь мить завмирала, відновлюючи рівновагу, після чого знову витягувала руки перед собою, продовжуючи шлях.

- До біса! - Бамбук скочив на ноги. - Я заберу її.

У відповідь Башка тільки знизав плечима, продовжуючи тримати сектор під прицілом.

Чорнота зустріла чоловіка спазмом у горлі і болем у сонячному сплетінні. Бамбук трохи постояв, звикаючи, і рушив уперед, так само повільно як Шиншила, обережно ступаючи на чорний пил.

Якби він витягнув руки уперед, між ними не було б різниці, за винятком того, що під підошвами рейдера не здіймалися вгору хмарки вугільно-чорного пилу, і це свідчило про те, що в минулому він не одну годину провів на чорноті.

Йдучи, Бамбук намагався згадати її ім'я. Білка? Ондатра?

Дівчина наближалася, не розплющуючи очей. Тепер він зрозумів, чому вона так виглядала. Чорний пил спричиняв нестерпну біль в очах. Якщо довго знаходитись на мертвому кластері, він потрапляє в очі, і дівчина розплющувала їх тільки на коротку мить, щоб визначити напрямок.

- Шиншила! - тихо покликав він.

Очі миттєво відкрилися. Першою реакцією був переляк, та потім вона упізнала його. Довірливо простягнула руку й пішла за ним, так і не розплющуючи очей.

Увесь запас води пішов на те, щоб відмити Шиншилу. Дівчину привели до стоянки, де Лісовик промив їй очі, а далі змусив роздягнутися, і лив на неї воду, змиваючи чорний пил, поки бійці пильнували периметр.

Рейдери скинулися хто чим міг із одягу і вдягнули її у камуфляж. На дівчині невисокого зросту підкочені штани і рукави виглядали кумедно, та їй було байдуже Перший шок пройшов, і Шиншилу почало трусити. Осінні ночі холодні, до того ж вона майже три доби провела без живця.

Зуби стукали об край фляги, коли вона, ковток за ковтком, змушувала себе пити огидне пійло.

Та ось її очі зупинилися на Лісовику, і погляд став свідомим. Живець робив свою справу.

- Там! - махнула вона рукою, не відриваючи погляду від ватажка. - стаб. і...

Вона затнулася.

- ...орда!

Погляд командира вмить став льодяно холодним.

- Розповідай! - наказав він.