Розділ 80. Чорнота

Після гарячих обіймів Шиншили Берк спав, як убитий, а дівчина не спала зовсім. Їй вдалося приборкати свого викрадача, та це не вирішило всіх проблем. Вона залишається полонянкою.

Берк пристібнув її наручником до труби, що проходила у протилежному кінці приміщення, і завалився спати. У відповідь на сповнений благання дівочий погляд він тільки буркнув щось нерозбірливе і відвернувся.

Переконавшись, що зовнішник заснув, Шиншила напружила м'язи, намагаючись вивільнити руку. Вона вигиналася як змія у спробі вивернутися тонкою кистю з наручника, який був розрахований на міцну чоловічу руку. Іноді їй здавалося, що ось-ось - і вдасться, однак метал тримав міцно.

І раптом дівчина відчула, як її тіло піднімається у повітря. Місяць зазирнув у вікно, освітивши фігуру Берка, який розкинувся на підлозі, підклавши під голову щось із одягу, який був у машині. Поруч із ним лежав паралізатор, а на вікні - ключ від наручників. Та все одно дівчині до нього не дотягнутися.

Шиншила добре знала, що це означало. Неподалік проходять заражені, причому не один і не два. Згадався звивистий шлях, яким вони заїжджали на маленький кластер, оточений чорнотою, і вона зрозуміла, що має місце одне з двох. Або орда проходить безпосередньо поблизу в'їзду на кластер. Або ж чорнота ніяк не заважає прояву її дару. Втім, Шиншила не могла собі уявити, яким чином цей факт може їй допомогти. Вона не в змозі керувати окремими зараженими, і навіть якщо приведе їх сюди, вони точно розправляться з нею раніше. ніж вона зможе звільнитися.

Було таке враження, що під Шиншилою знаходиться величезна надувна подушка. яку хтось невидимий наповнює повітрям, піднімаючи дівчину вгору на хиткій опорі. Знаходячись приблизно у метрі над підлогою, вона побачила, як за вікном з'явилася тінь. Озброєна фігура наближалася у місячному світлі, тримаючи будівлю під прицілом. Невдовзі за першою з'явилася друга, ступаючи так само обережно.

Дівчина вже достатньо розібралася у звичаях Вулію, щоб здогадатися, що це не друзі Берка. А це означає, що за декілька хвилин вона потрапить до лап тих, у порівнянні з ким Берк може виявитися справжнім янголятком.

Більше у дівчини не було сумнівів. Вона плавно змахнула руками, спрямовуючи потік заражених на вузьку, звивисту дорогу.

Місячне світло продовжувало заливати прямокутник вікна на підлозі і сплячого Берка. Могла б панувати повна тиша, якби не ледь чутний, майже невловимий шурхіт, що доносився з мертвих кластерів. Це було схоже на тоненький, але загрозливий шурхіт піску, що пересипається у пісочному годиннику. От тільки зараз цей пісочний годинник відлічував хвилини життя Шиншили.

Вугільно-чорні кристали, на які перетворювалося все, що достатньо довго знаходилося на чорноті, осипалися під поривами вітру, і це створювало всепронизуючий шурхіт. Здавалося, що у такий спосіб до необачних людей промовляє сам Вулій. До тих, хто мав необережність розташуватися на малесенькому п'ятачку, де збереглося життя серед величезних полів чорноти, і вважати, що вони тут у безпеці.

Безперервний шурхіт піску у пісочному годиннику...

* * * * *

Після того, як з точки зору Вулію Шиншила виконала своє завдання, вказавши напрямок орді, пружна повітряна подушка під нею розійшлася, і дівчина опустилася на підлогу. При цьому її руці довелося вивернутися під неприродним кутом, оскільки наручник не міг вільно рухатися трубою, чіпляючись за нерівності старої фарби.

Шиншилі ледве вдалося дістати до нього другою рукою і повільно стягнути вниз, розхитуючи і трохи провертаючи навколо труби.

Перший спалах почуття всемогутності відступив, і дівчина перелякано поглядала у вікно, копирсаючись із наручником. Озброєні тіні зникли за повіткою, схоже, збираючись обійти майданчик по периметру, як раптом тишу прорізав далекий крик. Невдало сіпнувшись, Шиншила мало не зашипіла від болю. Так і не впоравшись до кінця із металевим предметом, що тримав її в полоні, вона підібрала з підлоги шматочок штукатурки і, розмахнувшись, із силою кинула його в Берка. Ліва рука була не дуже вправною, тож з першого разу вона схибила, і штукатурка гепнулася на підлогу. Зовнішник заворочався уві сні, аж тут прилетів другий шматок, яким Шиншила, звівшися на ноги, влучила в груди.

Берк підскочив, хапаючись за паралізатор, і тільки тут дівчина усвідомила, що спросоння він може вистрелити у неї.

- Прокидайся! - напівголосно гаркнула вона.

На дівочий голос Берк все ж таки зреагував. Опустив паралізатор і почав терти очі вільною рукою.

- Чого репетуєш? Ти мене налякала.

В його голосі з'явилася зверхність, і навіть сліду не було від тієї ніжності, з якою він шепотів їй на вушко різні приємні речі, коли був у ній.

Це розізлило Шиншилу остаточно.

- Сюди йде орда! - зловісно прошипіла вона. - А ще якісь озброєні люди!

Сонність зовнішника миттєво пройшла. Він скочив на ноги, укриваючись збоку від вікна. Однак нікого не побачив. Його погляд, кинутий на Шиншилу, дуже виразно дав їй зрозуміти, що він про неї думає, а також про всіх осіб жіночої статі, які вигадують казна-що.

- Марно ти на мене так дивишся!

І як їй вдалося зрозуміти це у напівтемряві?

- Я тільки що літала і спрямувала орду сюди! А ті, хто до нас підбирався, якраз зустрінуться їй по дорозі!

Із задоволенням вона відмітила. що вираз обличчя її невдахи-коханця вже не такий упевнений.

- Звільни мене і тікаймо! - вже миролюбніше прошепотіла вона, махнувши вільною рукою в бік ключа на підвіконні.

- Я з тобою ще розберуся! - зло процідив Берк, та все ж рушив до ключа.

Тіні у дворі зникли, натомість неподалік пролунали постріли. Шиншила нетерпляче рвонулася до Берка.

Та замість того, щоб звільнити дівчину, він як несамовитий кинувся надвір. Його тупіт пролунав у маленькому передпокої, що, власне, являв собою невеликий простір між двома дверима, а ключ так і залишився на підвіконні.