Розділ 79. Мури

Здавалося, чорнота вбирала і так непевне світло, що падало з нічного неба. Дві тіні, у яких, придивившись, можна було впізнати людей, рухалися звивистою дорогою між мертвими, вугільно-чорними ділянками.

Одна з цих тіней видала нечленороздільний звук, щось середнє між стогоном і пирханням, який однозначно свідчив про неприємні переживання.

- Тихіше ти! - буркнув другий.

- Чорти б забрали Гмерда! Він же знає, що мене нудить від чорноти!

- Кхе-кхе, - тихо розсміявся другий. - Тому й відправив тебе, а не Чрига.

- Колись я доберуся до його дупи! - злобно погрозив перший.

Другий ледь не розреготався вголос.

- Скоріше він до твоєї добереться! Варто ще раз обісратися, як з тією дівкою, що втекла з-під носа, і я твоїй дупі не заздрю!

Перший у відповідь тільки зло засопів.

Під ногою знову відчувся огидний хрускіт. Вугільно-чорна трава, що при найменшому дотику розсипалася на порох, нависала над утрамбованою ґрунтовкою, якою рухалися мури. Завдання розвідників було стандартним - перевірити тимчасову базу перед тим, як підійде основна група.

Раніше Гмерд не висилав розвідників - до тих пір, поки стронги не влаштували засідку на оточеному чорнотою острівці з двома будівлями, що служив мурам перевалочною базою. Тоді Гмерда врятувало тільки вміння ходити по чорноті, однак більша частина загону там і залишилася. Із стронгів не вижив ніхто. Це були смертники, які ризикнули вийти проти вдесятеро більшої кількості мурів, і їхні тіла, так само, як тіла знищених ними ворогів, лежали на чорноті, перетворившися на вугільно-чорні, моторошні скульптури, які поступово розвіювалися поривами вітру, нагадуючи, що головним хазяїном цієї ділянки, як і всіх інших у цьому світі, є Вулій, як би люди не сперечалися у намаганні довести протилежне.

З тих самих пір Гмерд ніколи не заходив на базу без сигналу розвідників.