Розділ 77. Черемхово

Мандрувати у машині нолдів мені подобалося. Я вже звик до відчуття м'якої амортизувальної субстанції, яка охоплювала ногу, при цьому не сковуючи свободу рухів. Схоже, у конструкції водійського крісла теж були застосовані якісь технології, що дозволяли водію не відчувати втоми навіть після тривалого шляху. А саме такий шлях був у мене позаду.

Ще трохи - і на горизонті відкриється водоймище, що буде відокремлювати мене від стабу Черемхово. Його перегороджує дамба, про яку колись згадував Лісовик. Дамба із секретами, так він, здається, казав. До неї з десяток кілометрів. І десь на цьому п'ятачку ховається зовнішник із беззахисною дівчиною і даром невидимості.

При спогаді про Шиншилу на думку спадав один і той же образ - її розгублені, перелякані очі, коли дівчину вкотре піднімала у повітря невідома сила.

Дар, звичайно, у неї цінний, це ж не жарт - керувати ордою. А ось форма його прояву - ворогу не побажаєш. Ніколи не знаєш, коли тебе почне піднімати у повітря - під час вранішнього туалету чи посеред обіду. Бідолашна, напевно, й не сподівалася отримати такий подарунок від Вулію.

Вдруге мій трюк з рацією не пройде. Чомусь я був упевнений, що Берк витяг акумулятор, або в інший спосіб знешкодив наявну у нього рацію зовнішників. Врешті-решт, він знайомий з її конструкцією, на відміну від мене.

Машина з'їхала з траси, колеса зашаруділи опалим листям. Я ніби відчув цей звук шкірою, хоча й не міг почути його у машині.

Розвернувшись під деревами, відчинив дверцята. Вийшов і на всяк випадок підняв антену. Локалізація змінилася, тепер до радіусу дії антени потрапила купа вогників, схоже, на території стабу.

Декілька поодиноких точок рухалися з протилежного боку. та в найближчому радіусі було порожньо.

Чорнота. Над нею не проходить сигнал, а це означає, що мене цікавить саме цей напрямок.

Цього разу я швидше впорався із розгортанням.

Худорляві оголені дерева тягнули віти вгору, начебто вимагаючи від неба подарувати їм сонячний промінь. Та все марно. Темні хмари повзли на обрії, десь у тій стороні, де знаходилося Черемхово.

Як я не намагався цього уникнути, каркас антени, схожий на перевернуту парасольки, чіплявся за гілки.

Сама антена, а точніше її центральна вісь, стояла сторчма, і гнучкі металеві розпірки, наразі міцно натягнуті. розхитувалися під поривами вітру. нагадуючи посторонки, що стримують гарячу конячку.

Антена була готова видати в ефір слова. що можуть врятувати дівчину або ж, навпаки, її згубити. Тільки чи готовий я?

* * * * *

- До уваги стабу Черемхово! Говорить Ікло, похресник Лісовика. У нас викрали дівчину на ім'я Шиншила. Якщо вона з'являлася у вашому стабі, відгукніться!

Мить або дві тривала ошелешена мовчанка.

Ті, хто отримав повідомлення, напевно, переварювали той факт, що рації увімкнулися самі собою. Втім, у Вулії люди не схильні надто довго розмірковувати над незрозумілими речами.

- Ти хто, бля такий? Не знаю ніякого Ікла!

- Куди дивиться адміністрація стабу? Скоро в них під вікнами будуть мури повзати.

- А що там Шиншила, симпатична?

- Тобі не дасть! - увірвав інший.

- Це зовнішники! - репетував хтось.

- Всім тихо! - пролунав владний голос. - Стуліть пельки!

В ефірі стало тихо, і на фоні цього пролунала одна-єдина запізніла репліка.

- Орда! - пискнув хлопчачий голос, у якому я впізнав Тюрю.

А головне, його рація світилася зовсім недалеко від мене.