Розділ 58. Шанс для Рота

Коридором другого поверху вона неслася, як несамовита. Варто хоча би клаптику сірого туману з'явитися в будівлі на проклятому кластері, і монстр зможе прокинутися будь-якої миті. У тісному коридорі від смертоносних щупалець не втекти.

Кваз був непритомний. Рот відключився після того, як ризикнув відчинити двері і витягти в коридор сумку. Часу шукати мотузку не було, і вся операція зайняла менше хвилини, після чого двері вдалося зачинити. Та все ж таки доза газу із запахом ціаніду виявилася такою, яку свідомість Рота не витримала.

Дихання кваза було майже нечутним, кола Роза відчайдушно торсала його:

- Прокидайся!

Їй пощастило, що паралізуючий газ майже розсіявся. Та відчувши ледь помітний запах ціаніду, мозок Рози спрацював миттєво. Це отрута, відома ще зі шкільного курсу хімії.

Дівчина потягла кваза геть від небезпечних дверей. Він був важким, дуже важким. Та не встигла Роза відтягти його на кілька кроків, як Рот глибоко вдихнув і застогнав.

- Прокидайся! Часу немає!

До помутнілої свідомості Рота почало щось доходити, і раптом кваз розплющив очі.

Від погляду чорних очей без зіниць дівчина здригнулася. Та все одно він вже не так лякав її, як раніше.

- Піднімайся! Я відведу тебе у безпечне місце!

- З тобою все гаразд? - через силу вимовив Рот.

- Зі мною все гаразд! Підводься! - Розі вдалося підлізти під руку кваза, закинувши її собі на плечі.

Рот уже був здатний триматися на ногах. Він повільно підводився, а дівчина тягла його коридором.

Їм потрібно дістатися до протилежного кінця, де вниз ведуть такі самі сходи. Але там, за броньованими дверима, які Роза залишила відчиненими, майже одразу знаходиться вхід до безпечного приміщення, яке Тіль називав Тіньовим кластером.

Вони зробили помилку, вибравши вхід, який вів до підземелля. Якби Роза одразу вибрала вірний напрямок, зараз не довелося б затягувати Рота у схованку за мить до того, як до потилиці кваза присмокчуться щупальця сірого туману.

Та обійшлося. Роза остаточно усвідомила це, тільки спускаючись разом із Ротом в кабіні підйомника, що декілька хвилин тому доставив її до верхнього виходу з приміщення Тіньового кластеру. Приблизно так у фантастичному фільмі називали місце, де мешкали головні герої. До речі, воно було чимось схоже на знайдене нею підземне приміщення.

Підйомник не дуже відрізнявся від великого ліфту у будівлі офісного центру, одного-єдиного в їхньому невеликому містечку, де Розі довелося побувати. Він був обладнаний двома дверима, перші з яких відчинялися внизу, а другі - з протилежного боку - відчинялися вгорі.

Кваз повільно зводився на ноги після короткого відпочинку. Марш-кидок по коридору із сірим туманом на хвості забрав невеликі сили, які встигли відновитися.

Розі довелося знову закинути його руку на плечі, і так вони подолали поріг підйомника.

Дівчина вагалася, чи варто посадити Рота у крісло, де сиділа вона сама, але з подивом побачила, що крісел стало два.

Рот плюхнувся у найближче, тільки й встигши відреагувати на фіксатори, які з'явилися з билиць.

- Все добре! - попередила Роза, помітивши, як кваз напружує м'язи.

Вона спокійно, дуже спокійно підійшла до другого крісла й опустилася на сидіння.

Це трохи заспокоїло Рота, до якого, здалося, повернулися сили, і він сидів, міцно стиснувши кулаки.

- Все добре, - Роза намагалася, щоб її голос не тремтів, поки вона відкидалася на спинку, дозволяючи голці зробити укол.

"Ти впоралася", - на цей раз Роза вже не здивувалася голосу Тіля, що лунав у голові.

"Геном твого супутника пошкоджений. Однак він заслуговує на винагороду: ми запропонуємо йому вибір. Він доставив імунну до нашого кластеру. Якщо схоче, ми виправимо його геном і повернемо людську подобу. В глибині душі він мріє про це."

Роза покосилася на кваза, але той, здавалося, вже спав.

"Я ввів йому заспокійливе. Через пошкоджений геном він не зможе сприймати нашу інформацію так, як сприймаєш ти. Йому краще сприймати інформацію уві сні.

Після того, як я надам тобі пояснення щодо цього місця і твоїх подальших дій, ви зможете поїсти і відпочити."

Від їжі Роза не відмовиться. Крайнього разу вони поснідали, здається, ще позавчора. Та й виспатися нормально не завадить.

А далі сталося те, на що Роза ніяк не очікувала. Вона поринула у дивний світ, що дуже нагадував світ її мрій.

На центральній шафі або тому, що Роза вважала шафою, відкрилася панель великого екрану. Заслінка від'їхала вгору, і на екрані з'явилося зображення, яке Роза спочатку прийняла за свій власний світ.

Жінка колисала дитину у дитячому візочку, сидячи на лавці під квітучим бузком. Судячи з усього, це було місце у парку або ботанічному саду, де люди неквапливо прогулювалися під променями весіннього сонця. Єдиною незнайомою деталлю були високі круглі тумби, схожі на ті, які обклеюють афішами. Тільки ці були темного кольору, і на них Роза не побачила жодних афіш.

Однак до них час від часу підходили люди і брали звідти якісь предмети. Камера наблизилася, і Роза побачила, як чоловік натискає на кнопки, а потім з віконця видачі з'явився упакований бутерброд. Крізь прозоре пакування дівчина роздивилася дві булочки з начинкою між ними. Виглядало настільки смачно, що Роза мимоволі проковтнула слину.

"Скоро ти зможеш поїсти!" - моментально відреагував Тіль.

Скоріше б! Надто вже зголодніла дівчина.

Тим часом на екрані вона бачила величезні, багаторівневі стелажі з рослинами. Тіль пояснював дівчині процес добування їжі.

"У цьому світі людям не потрібно працювати. Все роблять автомати", - цими словами Тіль завершив екскурсію на високотехнологічне виробництво.

"У всьому іншому цей світ дуже схожий на твій, і ти незабаром зможеш туди вирушити. Але спочатку потрібно пройти процедуру очищення організму від паразиту Вулію."

- І я зможу там жити? - здивувалася Роза.