Розділ 57. На місці

У приміщенні за стіною було сухо і тепло. Тільки тепер Роза відчула, наскільки промерзла в тунелі. Обхопивши себе руками, вона тремтіла, підібгавши ноги. Її видіння вказувало на те, що вона в безпеці. Вони з Ротом змогли зробити те, що дівчина вважала майже неможливим.

Думки повернулися до кваза. Залишалося тільки сподіватися на те, що він зміг втекти, що йому вдалося видертися драбиною і він не став здобиччю людей у чорних шоломах. Їх у видінні Рози не було, та зрозуміло, що їхня поява означає для супутника смертельну небезпеку.

Інтуїція підказувала: тут повинно бути щось, що допоможе Розі. Тож, незважаючи на те, що більш за все на світі тіло прагнуло посидіти спокійно і втамувати нервове тремтіння, дівчина підвелася і вирушила вбік, побоюючись випадково торкнутися тієї частини стіни, що слугувала дверима.

Хтозна, як це працює. Раптом від дотику Рози стіна відчиниться, впустивши всередину ворогів. А Роза була впевнена: люди в чорному їй не друзі.

Варто було ділянці стіни почати відкриватися, як броньована машина різко прискорилася, і дівчина розминулася з автівкою на якісь сантиметри, не дозволивши великим колесам наїхати на неї, хоча водій, вочевидь, намагався це зробити.

Нарешті Роза наважилася простягнути руку. На дотик внутрішня поверхня стіни була бархатистою і схожою на шпалери та зовсім не нагадувала холодну кам'яну поверхню, яка виходила в тунель.

Поки Роза обмірковувала різницю, у приміщенні почало розгорятися м'яке світло. Щось відреагувало на присутність людини, хоча й з певною затримкою.

Вона затамувала подих, спостерігаючи за тим, як світло, що зародилося вгорі, у місці, де стіна переходила у стелю, стає яскравішим, і з темряви з'являються предмети обстановки.

Приміщення досить велике. Роза подумки порівняла його з торгівельним залом крамниці спорттоварів, де її знайшли після перенесення до Вулію.

Цей зал розділений на дві частини напівпрозорою перетинкою.

У більшій частині, де знаходилася дівчина, попід однією стіною встановлено три об'єкти, які, на думку Рози, більш за все нагадували величезні металеві шафи, що простягалися від підлоги до стелі

Дівчина озирнулася, однак не побачила місця, в якому відкривався проріз у тунель. Стіна була рівною, темно-зеленого кольору, з легкими вкрапленнями чи то фіолетового, чи то рожево-бузкового відтінку.

У центрі цієї, більшої частини приміщення, розташовувалося крісло, встановлене таким чином, що людина, яка сидить у ньому, буде дивитися на три металевих шафи.

За інших обставин вона вагалася б, але думка про Рота змусила діяти, і дівчина попрямувала до крісла.

Дорогою вона змогла роздивитися за напівпрозорою перетинкою куточок відпочинку з яскраво-червоним диваном чи софою, навпроти якого стояв змурований з каменю круглий фонтан. Із середини фонтану вгору бив невеличкий струмінь води, спадаючи на кам'яний постамент.

На мить Розі здалося, що вона чує дзюркіт води, та це була лише її фантазія. Напівпрозора перетинка надійно приховувала звуки.

Життя Розу ніколи не балувало. З чотирнадцяти років їй доводилося працювати, щоб забезпечити хоч якийсь дохід для сім'ї. А сім'я її складалася з хворої матері і маленького братика. Батько покинув їх, коли Розі було шість чи сім років, залишивши дружину із грудним немовлям на руках. Перед тим, як він пішов, між ними сталася гучна розмова, яку маленька Роза почула майже повністю, сховавшись у своїй кімнаті. Батько на кухні кричав так голосно, що Роза могла розібрати майже всі слова. І говорив він дуже негарні речі.

Можливо спересердя, та він заявив дружині, що ніколи її не кохав і тепер кохає іншу. Після чого грюкнув дверима і пішов. Назавжди.

Мати Рози після цієї розмови начебто трохи пошкодилася розумом. Вона подовгу сиділа, дивлячись в одну точку, і на перших порах Розі довелося самій доглядати за молодшим братом.

Працювати в такому віці дівчина ще не могла, хоча дуже цього прагнула. Їх врятувало те, що материна сестра підкидала якісь гроші, щоб родичі не голодували.

Згодом матері стало краще, та вона все одно відмовлялася виходити з дому. Добре, хоч поралася по хаті, що дозволило Розі піти працювати, як тільки вона закінчила вісім класів.

Пішла вона до тієї ж тітки, яка тримала невелику приватну крамницю. Працювала Роза старанно, намагаючись відробити свою зарплатню, що, за розумінням дівчини, не відповідала її праці, і яку тітка сплачувала лише тому, що Роза була її племінницею.

Хазяйка була непоганою жінкою, і вона ж влаштувала Розу, щойно дівчині виповнилося шістнадцять, продавчинею до великої крамниці спорттоварів, де її подруга була директоркою. Щось підказувало Розі, що причиною стало те, що чоловік її тітки дивився на племінницю надто вже масними очима, і жінка завбачливо відправила дівчину від гріха подалі.

У крамниці спорттоварів Роза була наймолодшою, тож вся брудна і важка робота діставалася їй.

Після появи кислого туману Роза виявилася єдиною імунною серед усього персоналу. Директорка першою почала бурчати, дивлячись на Розу чорними очима і простягаючи до неї руки. Інші дівчата втекли, а Розі не пощастило. Вона якраз розвішувала одяг біля примірювальної, де її застало перетворення директорки.

Дівчині нічого не залишалося, як вхопити стільця і щосили вдарити тварюку по голові. Та впала і більше не рухалася, а Роза заховалася у коморі.

Ці спогади промайнули в голові мимоволі - дівчина зовсім не збиралася згадувати минуле. Натомість вона намагалася вирвати руку з-під металевої смужки, яка міцно притиснула її до бильця крісла. Дівчина вже пожалкувала, що опинилася в ньому, адже з вигляду воно нагадувало стоматологічне, з підставкою до ніг. І варто було Розі присісти, як виявило свій підступний характер. Дівчина не встигла зіскочити, як крісло відкинулося, перевівши її у майже лежаче положення, а ремені надійно зафіксували, не даючи вирватись.

Вона відчула укол у зап'ястя, після чого в голові з'явилися спогади з минулого.