Розділ 56. Мерщій нагору

Роту було погано. Все, на що його вистачило - витягти флягу і зробити ковток живця. Тому відчайдушний крик Рози був зовсім недоречним. Його мозок відмовлявся сприймати реальність.

Рот зазнав падіння з висоти, що майже дорівнювала висоті дев'ятиповерхового будинку, і не міг повірити у те, що залишився живим. А якщо й залишився, всі його нутрощі повинні були перетворитися на фарш.

Втім, Рот міг дихати, і трохи слухалася ліва рука. Спати! Це було його єдиним бажанням.

Однак паразит, який захопив його мозок і перетворив Рота на чудовисько, вважав інакше. Тіло Рота звелося навкарачки і він поповз, причому не до драбини, куди його настійно спрямовувала своїм вигуком Роза, а у протилежний бік - роздивитися, що відбувається в тунелі.

Вже за кілька кроків він побачив світло. Неподалік бетонного колодязя тунель завертав, тому зі своєї позиції Рот не міг роздивитись, що відбувається далі. Але світло, яке він бачив, у жодному разі не могло походити від маленького ліхтаря дівчини.

Зовнішники! Це перше, що спало Роту на думку. Та він мляво похитав головою, заперечуючи сам собі. Ніколи він не чув, щоб зовнішники працювали під землею, та ще й на проклятому кластері. На таке здатні лише нолди.

На випадок зустрічі із нолдами, у Рота і його товаришів по базі була чітка інструкція. І містила вона одне слово, яке дивним чином збігалося з вигуком Рози - тікати!

Рот прекрасно чув звуки роботи двигуна та назад не поспішав. Він зміг визначити, що звук не рухається, тобто машина стоїть на місці. Так, він буде тікати, якщо Вулій це дозволить. Але для початку потрібно з'ясувати, що сталося з дівчиною.

Рот скинув ватника, згорнув його у вузол і обережно виставив у просвіт тунелю, очікуючи кулі або чогось гіршого.

Нічого не сталося, і, вдягнувшися, кваз наважився визирнути сам.

По очах вдарило світло прожекторів, втім, його майже одразу приглушили, і Рот побачив, як з кабіни виходить фігура у чорному шоломі.

Другий нолд стояв біля стіни, спрямувавши на неї свою зброю, і щось там розглядав. Рози не було.

Кваз побачив все, що хотів побачити, і вже збирався позадкувати, ховаючись за поворотом, як другий нолд вказав на нього рукою.

Не очікуючи, поки його товариш зорієнтується, Рот припустив назад навкарачки і схопився на ноги, тільки діставшися до драбини.

Він уже піднімався, коли по вухах вдарив різкий свист, а потім бетонний колодязь вибухнув.

Простір заповнився сумішшю диму і полум'я.

Рот встиг піднятися приблизно на третину висоти, як раптом відчув, що драбина під ногами зникла. Вибух зруйнував нижню частину металевої конструкції, змусивши його повиснути на руках.

Рот вдихнув гидотну суміш, яку важко було назвати повітрям, та через силу підтягуючи ноги, поставив одну на металевий штир, що залишився вбитим у стіну.

У стресовій ситуації тіло слухалося краще, і була єдина думка - вгору!

Їдкий дим виїдав ніс і горло, та ось внизу пролунав другий вибух. Не такий голосний, як перший, але до запаху диму додався ціанід.

Паралізуючий газ! Нолди використовують його, захоплюючи своїх жертв. Це змусило Рота подвоїти зусилля у сподіванні, що організм зараженого не піддасться впливу отрути так само легко, як організм імунного.

Він піднімався із спритністю мавпи, і ось нарешті його рука при спробі вхопитися за наступну драбину лягла на бетонну сходинку.

Запах ціаніду підсилився, не залишаючи Роту вибору. Темним клубком прокотившися по сходах вгору, він відчинив двері, вивалився у коридор, і, напруживши м'язи, зачинив металеву стулку за собою.

Вкрита блакитною кафельною плиткою підлога простягалася перед ним. Позаду сходи, як ведуть на третій поверх. Підлога холодна, та Роту до цього байдуже.

Він знесилено лежав біля дверей. Паразит вичавив з його організму все, що міг, і тепер Рот почувався не краще від ганчірки, яку згорнули і викинули за непотрібністю. Вийди зараз нолди із цих дверей, візьмуть його тепленьким.

Рот пригадав, що нижня частина драбини зруйнована, а отже нагору їм не піднятися. Втім, від нолдів можна очікувати всього, що завгодно.

Слухаючи власне хрипке дихання, оскільки інших звуків у будівлі не було, Рот обмірковував можливості втечі. Після заїзду на проклятий кластер минуло близько доби. Це він бачив по сонячних променях, які потрапляли у розташоване над сходами вікно.

Сірий туман, не отримавши поживи, вже заснув, і у Рота є шанс дістатися до машини і проскочити до стандартного кластера.

Раптом Рот щось згадав. Знесилений мозок підказав, що кваз був не сам.

Роза! Яка її доля? Дівчина була єдиною ниточкою, що пов'язувала його з нормальним життям. Була його єдиним шансом не втратити людську подобу внутрішньо, оскільки зовнішньо він її вже втратив.

Думки ворушилися неохоче. Та, на щастя Рота, його організм дійсно чинив опір ціаніду, запах якого за броньованими дверима майже не відчувався. За якийсь час хмара паралізуючого газу розійдеться, і він спробує спуститися в тунель. Серед речей, приготованих до подорожі, повинна бути мотузка.

Рот сів, зігнувши коліна і спершися на стіну. Руки-ноги не віднімаються, а отже його стан всього лише наслідок виснаження, спричиненого різким навантаженням і без того понівеченого тіла.

Він з повагою подивився на гіпертрофовані м'язи рук. Це те, що врятувало його при падінні. Все ж таки, він має подякувати Вулію, що й тепер його не кинув напризволяще. А отже, Рот повинен відшукати імунну.