Розділ 48. Нолди

Ніобір роздратовано скинув чорного шолома. Він ледве витримав три хвилини у дезінфекційному шлюзі, щоб не вибухнути потоком лайки. Сьогодні його все дратувало.

Броньовані машини повзли, як черепахи. Ну хіба можна щось зробити, коли ти нездатний віддалитися від бази більше, ніж на десять парків.

Його супутниця також зняла шолом. Жінка невизначеного віку, вона була вродливою тією холодною красою, що відзначає представниць привілейованої касти.

Еола та Ніобір належали то тих, кого називають нолдами. Далеко випереджаючи інших мешканців Вулію у технологічному відношенні, нолди були страшною легендою не тільки для новачків, а й для досвідчених рейдерів. На відміну від найжахливішого створіння Вулію, скреббера, про нолдів не заборонялося згадувати на стандартних кластерах, але тих, хто пережив зустріч із ними, було дуже й дуже мало. Це й стало причиною того, що рейдери оминали ці кластери, та й заражених лишилося небагато.

Орди проходили на північ від проклятого кластера, дорогою вбираючи потічки і потоки своїх одноплемінників та рухаючись на захід.

Саме орди і цікавили Ніобіра, представника його високості Керніора II на цій базі. Причиною того, що Ніобір особисто вирушив на полювання, було те, що він боявся упустити рідкісний шанс.

Цей шанс полягав у тому, що в околицях бази з'явився імунний з даром знахаря. Самі того не підозрюючи, такі індивіди мали особливий зв'язок з усім живим у світі Вулію, і навіть із самою планетою. Та Ніобір не збирався їх просвітлювати. Імунний був потрібен зовсім для іншої мети. Не приховуючи свого роздратування, чоловік у чорному костюмі, що нагадував щось середнє між гірськолижною формою і костюмом для дайвінгу, прямував до центральної зали бази, не звертаючи уваги на те, що супутниця не встигає за його швидким кроком.

Нарешті, Еола припинила спроби його наздогнати, адже це виглядало зовсім непристойно для аристократки, і сповільнила крок, удаючи, що не має ніякого відношення до свого високого супутника. Риси її вродливого обличчя були чіткими, наче викарбуваними. Для Вулію така краса була незвичайною, втім, його мешканці, які могли побачити Еолу, вже нікому не змогли б про це розповісти. Для імунних шлях на базу нолдів означав шлях в один кінець.

Всупереч розповсюдженим чуткам, нолди далеко не завжди вбивали імунних на місці. Хоча потрібно визнати, що свідків вони не залишали. На відміну від зовнішників, при згадці про яких Еола скривилася.

Нолдів не цікавили органи імунних. Їхня цивілізація вже давно подолала примітивний рівень, на якому доводилося боротися із смертельними хворобами. Втім, упоратися з паразитом, який заражав все живе у Вулії, вони поки що не змогли. Існуюче щеплення не захищало повністю, тому заходи обережності нолдів ненабагато відрізнялися від таких у зовнішників.

Тим не менше, Ніобір вважав, що вони наблизилися до розв'язання цієї загадки, адже решта патогенів, навіть з інших світів, були успішно подолані наукою нолдів. Не вистачало одного-єдиного пазла, і Ніорбіру здавалося, що він ось-ось вхопить рішення за хвіст.

Дари Вулію були неодмінною складовою статусу імунного, як і підсилена регенерація, і саме це було діамантовими призами, за якими ганявся Ніобір і такі, як він. Його мрією було отримати доступ до цих неймовірних здібностей, не ризикуючи перетворитися на тварюку. Та поки що ця мрія вислизала з його рук.

Ось сьогодні, здавалося, він вхопить цю ниточку, однак Вулій зіграв з ним злий жарт.

Ніобір схибив, завівши розмови з імунним. Він ясно бачив, як дві постаті зникли з даху будівлі за мить до того, як туди влучив снаряд з турелі.

Замість вибухівки, він міг би вистрілити у тих, хто був на даху, паралізуючим газом, однак досвід підказував, що, побувавши під дією цього газу, імунні втрачали частину своїх здібностей, а якщо мова йде про такі тонкі нервові структури, як у знахаря, захоплений в такий спосіб, він став би майже ні до чого не здатним. Тож у Ніобіра не було іншого виходу, як умовити імунного здатися добровільно, аргументуючи безнадійністю його ситуації.

Треба сказати, що випадків добровільної здачі нолдам поки що не спостерігалося. Тому екземпляри, які надходили й його розпорядження, були неповноцінними, що створювало прикрі перешкоді в роботі.

Серед нолдів велися розмови про створення паралізуючого заряду з менш травматичною дією, однак далі розмов справа не просувалася.

Наразі Ніобір знаходився у керівному відсіку. Кругле приміщення за формою нагадувало бублик, центральна частина якого була зайнята величезною вертикальною колоною. Її діаметр приблизно відповідав відстані від колони до стін приміщення.

Гладкий суцільний матеріал темно-синього кольору. Просторові перетворювачі.

Нолди навчилися розщеплювати субатомні частинки, і виявилося, що, на відміну від розщеплення атомного ядра, при якому виділяється велика кількість енергії, розщеплення субатомних частинок порушує цілісність простору, утворюючи мікропереходи між різними вимірами. Досить багато часу пішло на те, щоб навчитися відкривати переходи, достатні для переміщення людей і техніки. При цьому, відкриття мікропереходів дивним чином дозволило контрольоване використання енергії атомного ядра, яка при розпаді атому тепер не вивільнялася у вигляді руйнівного вибуху, а стравлювалася поступово, подібно до того, як стравлюється газ з пробитої автомобільної камери. Однак, надходила вона до іншого світу, куди був відкритий мікроперехід.

Це був надзвичайно економний метод. Розщеплення всього кількох атомів у світі нолдів дозволяло забезпечити всі потреби станції у Вулії майже на цілий рік.

Колона в центрі керівного відсіку приймала цей потік енергії, розподіляючи його таким чином, щоб наповнити життям усі механізми станції.

До Ніобіра підбіг чоловічок невисокого зросту, і хоча його рухи видавали похилий вік, волосся було чорним. У поєднанні з чорним костюмом він нагадував зловісну ворону.

- Ваша милість! - він подав Ніобіру пристрій, схожий на компактний планшет. - Ціль з'явилася!