Розділ 47. Викрадений скарб

- А що з Берком і Шиншилою?

У відповідь Тюря тільки розгублено розводив руками. Сонце вже сіло, коли ми зустрілися у великому кафе на краю міста.

Тюря прийшов пішки, до останнього ховаючись у лісі, що підступав майже до самої будівлі придорожного закладу. Я вибрав цю будівлю за майже повністю скляні стіни, які забезпечували добрий огляд.

Виявляється, коли Міха вирішив повернутися до супермаркету, між ними виникла суперечка. Берк із Шиншилою вже встигли дістатися до машин, після чого Берк активував свій дар. Тому, підійшовши до місця зупинки, Тюря побачив тільки нашу машину, однак вирішив, що це нормально, адже в лісі довелося їх поставити на певній відстані одна від одної. Хлопець вважав, що сфера дії дару Берка не дістає до другої машини.

Не підозрюючи про можливості прибульців біля супермаркету, вони деякий час перемовлялися по рації, що не викликало у Тюрі жодної підозри. Та почувши вибух, рацію у другій машині вимкнули, і після цього Берк вже не виходив на зв'язок. Тюря бачив, як чорні машини поїхали, і, трохи зачекавши, намагався викликати нас і Берка. Однак відповіддю стало мовчання.

Тюря пішов обшукувати місце між деревами, де повинна була стояти машина Берка, і нічого не знайшов. Берк із Шиншилою зникли.

Я теж спробував викликати їх по рації, та марно. Ця історія мала зовсім негарний присмак. Берк міг втекти, він уже намагався це зробити. Тільки навіщо йому Шиншила?

І чому взагалі Шиншила пішла в машину до Берка?

Після просторового перенесення голова працювала погано, думки плуталися, і я ніяк не міг встановити простий логічний зв'язок. Першим його озвучив Тюря. Вкотре переповідаючи події, він раптом зупинився на півслові, дивлячись на мене очима людини, яка тільки що відкрила закон земного тяжіння, гепнувшись на п'яту точку.

- Ти уявляєш, яким скарбом є дівчина, здатна керувати ордою?

Я мовчав, приголомшений цією очевидною істиною.

Ми встигли звикнути до дару Шиншили, і не бачили в ньому нічого особливого. Просто один з дарів Вулію. Однак у Черемхово дівчину, здатну відвести орду від стабу, будуть на руках носити. Інших варіантів я не став озвучувати, та вони мені дуже не сподобалися.

- Вирушаймо до машини! - я підвівся, вказуючи на завершення бесіди.

Поверталися пішки, подвоївши обережність. Якщо по дорогах роз'їжджають такі броньовики, здатні одним пострілом знищити мало не половину чималої будівлі, зустрічатися з ними точно не варто.

Машина знайшлася там, де ми її залишили. Хоч в цьому пощастило!

Тепер було добре видно зім'яту і вивернуту з коренем пожовтілу траву на місці, де гальмувала друга машина. Берк не став повертатися на трасу. Схоже, дочекався, поки Тюря піде. Одразу після повідомлення про броньовані автівки від'їхав на деяку відстань, і тільки потім увімкнув свій дар. А Тюрі не вистачило самовладнання, щоб одразу роздивитись сліди. Вони тягнулися у протилежний від траси бік, зникаючи серед дерев. Втім, трава уже піднялася, і йти по них зміг би тільки досвідчений слідопит. Та на місці стоянки трава біла не тільки вивернута колесами, а ще й гарно втоптана, адже Берк носив продукти саме до своєї машини. Ми це зрозуміли тільки зараз, бо Тюрі не спало на думку поцікавитися, куди поділися чималі пакети, заповнені їжею з супермаркета. Ботан, що з нього взяти!

Я зупинився на краю витоптаного п'ятачка, а потім присів навпочіпки і торкнувся трави руками, намагаючись пробудити знахарський дар.

Земля була холодною і вологою, а трава жорсткою на дотик. Чітких образів не приходило, лише смутні відчуття, у яких я намагався розібратися,. Зім'явши між пальцямі кучеряве листя полину, я вдихнув пряний запах.

Вдалині закаркала ворона, і разом із цим звуком вітер приніс... Ні, це були не образи, скоріше смутні здогадки. Я відчув емоції тих, хто нещодавно знаходився тут. Ось вічна розгубленість Тюрі, який не міг визначити придатне місце для зупинки. Саме він був за кермом, поки Берк приходив у себе після першого прояву дару.

Ось настороженість Шиншили, змішана з винуватістю. Дівчина почувалася не в своїй тарілці і, до того ж, продовжувала звинувачувати себе за те, що не змогла відвести орду.

Ось бадьорий пофігізм Міхи, який, зробивши черговий ковток живця передчував можливість добряче підкріпитися награбованим у супермаркеті.

Та найсильнішими були емоції Берка. Поява озброєних чужинців не викликала у нього жодної тривоги. Навпаки! Це був спалах радощів від можливості втілити свій задум. А ще жадібність. Він передчував шалену вигоду, яку можна отримати за такий скарб, як дівчина, здатна керувати ордою. От тільки не знав, де знайти придатного покупця. Втім, деякі ідеї щодо цього у Берка вже були.