Розділ 44. Спринтер

Потрібно хоч якесь освітлення.

Залишивши Розу у підвалі, Рот кинувся нагору і, пробігаючи другим поверхом, зробив неприємне відкриття. Кімната, через яку вони потрапили до будинку, поступово заповнювалася туманом.

З якоїсь причини, хижому мороку не вдавалося швидко розповзтися будівлею, однак він повільно, але невпинно наздоганяв утікачів.

Рот відсахнувся, щільно причинивши двері кімнати. Він не ризикнув йти далі, побоюючись опинитись відрізаним від Рози, і повернувся до сходів. Зовнішник поняття не мав, де в цьому приміщенні можна знайти ліхтар або сірники.

Одна хмара туману залишилася висіти над низенькою прибудовою. Друга сконцентрувалася у кімнаті з розбитим вікном. Та погляд, кинутий у вціліле вікно однієї з кімнат на другому поверсі, виявив, що шлях до машини вільний.

Трохи поміркувавши, Рот наважився. Однак інтуїція підказувала, що рахунок піде на десяті, а може й соті долі секунди.

Він піднявся на третій поверх. Вікно вибивати не став. Обережно відчинивши його, подивився униз.

Так і є! Пам'ять не підводила, під цим вікном знаходився декоративний елемент фасаду у вигляді цеглин, які сходинками спускалися майже до вікна другого поверху.

Довелося роззутися. Втім, про взуття, яке вже розлазилося, Рот не шкодував. Босоніж у нього більше шансів утриматися на цегляних виступах.

Рот переліз через підвіконня. Стрибок, і він приземлився на перекриття над під'їздом.

Ще стрибок, і Рот уже на асфальті, мчить до машини.

З вікна негайно висунулося сіре щупальце, а інші витягнулися із-за рогу будівлі, де ховалася прибудова.

Якби не надзвичайні рефлекси кваза, йому б нізащо не встигнути.

Рот рвонув бічні дверцята, схопивши заздалегідь приготовану сумку з усім необхідним, яку не встиг узяти, коли поспішав за Розою

Тікаючи від хижих щупалець, зовнішник кинувся до вікна по інший бік під'їзду. Рот з розмаху закинув сумку у вікно, вибивши скло, та в цю мить сірий туман наздогнав його.

Потилицю начебто скрутило рукою велетня. Перед очима попливло.

Рот вхопився за стіну, намагаючись втримати рівновагу. Тепер відчуття було таким, начебто його затягувало до велетенської центрифуги. Ось-ось, і вона запуститься, щоб витиснути з нього всі життєві соки.

Рот притиснувся спиною до стіни, намагаючись повернутися до туману обличчям. Зробив відчайдушний видих.

Хмара полум'я обпалила сіре щупальце і, на подив Рота, воно відчахнулося.

Перед очима миготіли темні плями, та велетенська рука відпустила.

Довго так не протриматися. Вогняна хмара розсіюється, і щупальце знову готується до нападу.

Рок метнувся убік, сподіваючись, що чудовиську знадобиться хоча би мить, щоб оговтатися. Бо вдруге зробити фокус із вогнем не вийде.

З вікна на другому поверсі показалася Роза.

Тіло слухалося погано, але Рот спробував зобразити розгін, вистрибуючи на підвіконня першого поверху і чіпляючись за трубу.

Дівоча сила не така вже й велика, але це була саме та краплина, якої не вистачало квазу. Роза вхопилася за руку Рота і щосили потягла на себе.

З її допомогою він зміг дотягнутися пальцями до внутрішнього підвіконня другого поверху. А далі, відштовхнувшись ногами, зробив щось, подібне до незграбного сальто, і опинився у кімнаті, добряче приклавшись об підлогу.

Дівчина із сумкою вже бігла до дверей. Єдине, що встиг зробити запаморочений мозок Рота - занотувати відкриття, що сірий туман не любить вогню. Це приємно, адже до цього часу Рот вважав, що проти цього ворога вони безсилі.

Тільки опинившись у підвалі і зачинивши за собою двері, Рот зрозумів, що за весь цей час Роза не вимовила жодного слова. Всі події відбувалися у повній тиші.

Зовнішник подивився на дівчину з повагою. Не сподівався, що вона здатна до такої витримки, адже жіночий лемент міг привернути до них увагу якщо не химерного чудовиська, мешкаючого на кластері, то когось іншого, не менш небезпечного.

Діставши ліхтаря, він повісив сумку на поручень біля самих дверей, і натиснув на кнопку. Промінь світла вихопив сходи з гранітної крихти, скріпленої цементом.

Рот спускався, нарахувавши два десятки сходів, і досяг останньої сходинки, де минулого разу його нога зустріла порожнечу.

Посвітивши униз, він виявив, що сходи закінчуються круглим колодязем.

Можливість спуску у колодязь все ж таки була. Вниз уходила металева драбина, яку Рот не помітив через те, що спускався з іншого боку широких сходинок.

Висота була чималою, та ось нарешті промінь світла досяг дна колодязя. І йому відповіли обнадійливим бурчанням.