Розділ 41. Нічна розмова

На м'яких лапах підкралася ніч, і Рот наполіг на тому, щоб вимкнути ліхтар. Промінчик світла, прослизнувши у найменшу шпаринку, міг привернути до них увагу.

Роза погодилася неохоче, бо слухати в темряві хрипке дихання кваза, що віддавало бурчанням, хоч і не таким гучним, як у заражених, їй було не по собі.

- Кажуть, що життя у стабі недешеве, - дівчині хотілося хоч трохи розрадити тишу.

Це вперше вона заговорила про майбутнє. Своє власне майбутнє.

Бо до того моменту, коли прийшла до тями на лісовій галявині, побачивши перед собою чорні очі кваза, Роза не уявляла свого майбутнього інакше, як серед тих, до кого встигла прикипіти душею у цьому світі.

- Недешеве, - погодився Рот.

Новачкам у Вулії, їм мало що було відомо про звичаї у стабі. Знали тільки одне: місцевою валютою є трофеї, добуті із заражених. Спорани, горох, та якщо пощастить, перлини. Це якщо дуже пощастить. Вони на таке не розраховували.

- Послухай, Рот, але ж тебе охрестити треба, - Розі спало на думку, що кваз так і не отримав прізвиська, яке у нього повинно бути згідно із звичаями Вулію.

Не очікуючи відповіді, Роза випросталася, і, надавши своєму обличчю урочистого виразу, хоча й цього ніхто не бачив у темряві, проголосила:

- Нарікаю тебе... - вона затнулася, перебираючи можливі прізвиська.

Ікло і Кіготь вже зайняті.

Крило... пір'їна? Ні, щось не те.

У голову лізли слова, пов'язані з польотами.

Гелікоптер? Ще гірше.

- ...нарікаю тебе...

Порив вітру загрюкав погано закріпленим листом заліза.

Мусон? Якесь котяче прізвисько.

- Нарікаю тебе Нордом! - нарешті спромоглася вона.

Уф! Хто б міг подумати, що це така непроста справа!

Роза опустилася на купу м'якого ганчір'я, відновлюючи сили.

Вітер знову загрюкав залізом, і деякий час вони просиділи мовчки, слухаючи скрегочучі звуки.

Не дуже вдале місце. Цей галас сам по собі здатен привабити заражених.

Рот підвівся:

- Піду подивлюся. Може, вдасться щось зробити.

За деякий час він повернувся. Грюкіт припинився.

Та у Рози, яка ненадовго залишилася на самоті, виникла нова ідея.

- Мій дар пов'язаний із вмінням знайти приховане, - повідомила вона, поки Рот влаштовувався у темряві.

- А Норд непогано звучить, - визнав він, зосереджений на своїх думках.

- Ні, послухай! - Роза вже забула про свою слабкість. - Може, вдасться знайти те, що нам допоможе у стабі.

- Яким чином? - Рот щиро здивувався. - Ти знайдеш зграю заражених, де ми зможемо набрати трофеїв?

Квазу було не так просто надати здивування своєму голосу, що виходив, наче з порожньої бочки, та все ж таки це вдалося. Однак Роза, не оцінивши його зусилля, похитала головою.

- Знаєш, як він пробуджував мій дар? - вона не хотіла називати ім'я того, хто залишив її помирати в лісі.

Або ще гірше - бути розтерзаною пазурами чудовиськ.

У відповідь Рот делікатно промовчав.

- Він пильно дивився на мене і казав отак - "знайди пошукуване"!

- Та ні, це дурниці, - кваз точно не хотів брати участь у подібній виставі.

- Зроби так, будь ласка! - Роза захопилася новою ідеєю.

- Знайди пошукуване, - неохоче відгукнувся Рот.

Потім повторив:

- Знайди пошукуване!

Після третього разу Роза замовкла, та незабаром вигукнула:

- Є!

- Вмикай ліхтар!

- Для чого? - не зрозумів Рот.

- Буду малювати карту! - дівчина досадувала на його некмітливість. - Ми знайдемо, чим заплатити за життя у стабі!