Розділ 40. Кваз

Наступним притулком для них стала станція техобслуговування.

На невеликому стандартному кластері, який Вулій пристикував до інших таким чином, щоб дорога продовжувалася, асфальтована ділянка з обох боків межувала із грунтовою дорогою. Станція, із складеними купами старих шин, виглядала серед березових гаїв як прищ на носі.

Та Рота це влаштовувало.

На відкритому місці заражені здатні відчути імунного за декілька міль, тоді як у випадку ретельно зачиненого приміщення, ця відстань значно зменшується.

Роза була його головним клопотом, хоча він і сам не міг собі пояснити, чому.

Без імунної дівчини шансів на виживання у кваза значно більше.

За звичайних умов, він заражених не цікавить. Його, так би мовити, дикі родичі можуть зацікавитися Ротом тільки у випадку тотальної відсутності кормової бази. Однак нюх Рота дозволяв уникати місць, де є багато заражених і зовсім немає імунних.

Він заніс дівчину всередину, вкотре дивуючись змінам, які відбувалися з його тілом. Цього разу Роза здалася йому легкою, як пір'їнка.

Голод знову дошкуляв, оскільки Рот уже встиг прикінчити запаси консервів. Роза поділилася з ним своєю долею, з'ївши тільки трохи овочів. Вона вже могла шкутильгати, та Рот вирішив поберегти дівчину від зайвих навантажень, даючи можливість організму відновитися, адже зовсім нещодавно її життя висіло на волосині.

Роза була імунною, а імунних він до останнього часу вважав переродженими тваринами, дивлячись на них з відразою. А тепер у дівчини були всі підстави дивитися на нього з відразою.

Збільшені м'язи, гіпертрофована нижня щелепа і виступаючі надбрівні дуги. Коли Рот випадково побачив своє відображення у боковому склі, він вжахнувся.

Та все ж йому пощастило більше, ніж багатьом товаришам з бази. Зваживши його добрі та погані вчинки, Вулій вирішив дати Роту другий шанс на життя. Щоправда, у тілі кваза. та Рот і за це був вдячний. Адже багато з тих, з ким товаришував у останні місяці, більше ніколи не побачать цих беріз із наполовину опалим листям та осінньої трави.

Приміщення станції зустріло їх запахом машинного масла і гуми.

Роту подобався цей запах. Він нагадав спогад з дитинства, коли дядько узяв маленького Рота до себе на роботу.

Дядько працював на заводі з виробництва важких машин, і Рот на все життя запам'ятав величезні вали, які оберталися вгорі, рухаючи магнітні конвеєри з деталями. Завдяки силі магнітного тяжіння, деталі утримувалися на них в будь-якому положенні.

Це дозволяло використовувати увесь простір величезного залу аж до височенної стелі, до якої піднімалися яруси сходів.

- Чому вони, - маленький Рот вказав на робітника, який знімав деталі з конвеєра майже під самою стелею, - не бояться?

- Тому що вони не боягузи.

Дядько всміхнувся і потріпав Рота по голові:

- Ніколи не будь боягузом!

Ці слова Рот запам'ятав на все життя: не боїться той, хто не є боягузом.

Власне, його участь у секретному проекті й була намаганням довести, що він не боягуз.

Все це промайнуло в голові, поки він заносив Розу всередину і влаштовував її на купі ганчір'я. Потім Рот виконав уже звичну процедуру маскування, нанісши на одвірок трохи своєї крові, і заходився заганяти машину всередину.

Ворота для в'їзду машин ніяк не хотіли відчинятися, а голод дошкуляв усе більше. Рот рвонув сильніше, і, задзвенівши, на підлогу полетіла клямка.

"Спокійно!" - осадив він себе.

Якщо наробить галасу, краще від цього не стане.

Та нарешті машину вдалося розмістити над оглядовою ямою, і Рот навіть знайшов ліхтаря, щоб освітити приміщення.

- Куди далі? - він сів неподалік від Рози.

- В Черемхово! - Роза зблиснула очима.

Стан дівчини покращився. Кістлява стара, яка вже було простягла над нею свої руки, відступила. Рот був упевнений, що це зробив Вулій, який все ще давав йому шанс не перетворитися остаточно на чудовисько.

- Чому саме в Черемхово? - Роту не сподобався гарячковий блиск її очей.

Судячи з усього, Роза оклигає самотужки, і вже немає такої нагальної потреби шукати допомогу в стабі.

Рот мав обгрунтоване побоювання, що у ньому впізнають зовнішника, тому волів триматися подалі від стабів, принаймні у цій місцевості. Та й машина виглядає підозріло.

- Хочу подивитись в очі тим, хто залишив мене на поживу чудовиськам.

Тепер очі Рози не просто блищали, вони сповнилися сльозами. Однак Роту здалося, що це сльози злості. Дівчина відчайдушно злилася.

- Вони не знали, що ти спиш. Вважали, що ти загинула! - він уже казав їй це, та, схоже, Роза була в такому стані, що не запам'ятала.

Однак Роза прекрасно все пам'ятала:

- Якби він не був медбратом, напевно б, я пробачила. Та я не вірю, що медбрат не може відрізнити смерть від летаргічного сну!

Рот з подивом дивився на неї. Схоже, за цим сплеском емоцій стоїть щось більше, ніж проста образа на товаришів.

Хоча особисто він, Рот, не бачив у цьому проблеми. Якби вони знали, що дівчина жива, звичайно, забрали б із собою

У загальних рисах йому вдалося відновити картину того, що відбувалося.

Зовсім поруч проходила орда, залишивши по собі щільний запах багатьох тіл заражених. До того ж, у лісі була витоптана чимала просіка. І схоже, імунні, тікаючи, повели орду за собою. Ще невідомо, може їм пощастило менше.

Та подивившись на збентежену дівчину, Рот не став викладати свої міркування. Можливо, колись потім, коли вона заспокоїться.