Розділ 39. Супермаркет

Це був усього другий супермаркет, де ми зупинилися після виїзду з проклятого кластеру. Точніше, не супермаркет, а торгівельний центр у приміській зоні.

Чотириповерхова будівля стояла за поворотом біля автозаправки.

Автозаправка нам була ні до чого, оскільки машина зовнішників не потребувала звичайного палива. Берк запевняв, що палива в ній вистачить надовго, та я підозрював, що замість нього у машині радіоактивний елемент чи щось таке. Власне, Берк і пояснював роботу двигуна подібним чином.

Після того, як Берк сховав нас від моторошного туману, ставлення до нього покращилося. Тюря вже не тримав його з ранку до вечора під прицілом, а я замислився над тим, що зовнішника варто охрестити.

З обережності машини залишили серед дерев.

Ми з Тюрею пішли першими, наразі являючи собою найбільш боєздатну частину групи.

Залягли біля виходу на відкритий простір.

Під'їжджаючи, ми проминули супермаркет, шукаючи придатне місце для схованки, і наразі підходили з протилежного боку.

Тюря водив стволом паралізатора, а мені було зручніше з автоматом, на якому я встановив щось типу саморобного глушника.

Невдовзі підтягнулися інші, і ми вирушили до супермаркеету, долаючи відкритий майданчик по одному, з тим. щоб заховатися серед господарських споруд на задньому дворі.

Задні двері були розтрощені. Ми не перші, хто потрапляє сюди в такий спосіб, та все ж сподівалися чимось розжитися, адже увесь магазин не винести навіть найбільш загребучим рейдерам.

Першим неприємності помітив Тюря. Ми знаходилися на позиції спостереження на даху, вибравши місце, з якого, як на долоні можна було побачити під'їзди і підходи до супермаркету.

Чотири чорних, присадкуватих броньованих автівки виповзли, оминаючи пагорб і прямуючи до автозаправки.

- Бігом униз! - наказав я Тюрі, остерігаючись вмикати рацію.

Тим часом Міха з Шиншилою перевозили знайдені продукти у візочках до краю автостоянки, після чого їх перекладали в сумки, і Берк переносив хабар до машини.

Нічого особливого. Якесь дитяче пюре і консервований горошок, та у Вулії це неабиякої цінності знахідка. Полиці з м'ясними і рибними консервами виявилися спустошеними, і схоже. тут побували не тільки рейдери, а й інші м'ясоїдні створіння, оскільки частина полиць була розтрощена і навіть зірвана зі стелажів.

Броньовані машини вже оминули заправку, і тепер я міг роздивитися їх краще, не поспішаючи залишати вигідну позицію.

Ніби зійшовши з екрану ретрофільму або футуристичного бойовика, вони поєднували ознаки першого і другого.

Високі колеса і квадратна передня частина з фігурним бампером приховували потужний двигун. Це було видно з того, що, подолавши спуск а потім підйом, стрій броньованих машин жодним чином не порушився.

Фігурки товаришів одна по одній зникали серед дерев.

Я подумки схвалив себе за те, що ми відігнали машини на пристойну відстань від дороги. Втім, прибульці все ж помітили щось підозріле, і перша машина дала залп.

Зверху було добре видно, як кришка довгастого люка від'їхала убік. і з нього піднялася турель, що близько двох секунд наводилася на невідому мені ціль.

- Хай Берк накриває машини невидимістю! - тихо промовив у рацію, негайно вимкнувши її після того, як закінчив говорити.

Другий снаряд розірвався ближче до наших машин, та все одно досить далеко від них, і було враження, що вороги стріляють навмання, не дуже розуміючи, куди вони мають поцілити. А броньовані чудовиська вже підповзали до супермаркету.

Схоже, мій найбільший острах не справдився - рацію не запеленгували.

Четвірка машин вишикувалася на майданчику перед супермаркетом, щоб контролювати під'їзд і максимально збільшити сектор обстрілу. Дверцята відчинилися, випускаючи людей у чорних захисних костюмах і шоломах, які чимось нагадували мені захисні костюми зовнішників. Тільки у цих прибульців захист був соліднішим.

- Гей, там, на горі, злазь! - раптом захрипіла рація. - Піф-паф!

Це мені дуже не сподобалося. Від того, хто може дистанційно увімкнути вимкнену рацію, можна очікувати великих неприємностей. Дурницю я зробив, коли залишився. Міг разом із Тюрею втекти і заховатися у лісі. Зараз сидів би у машині, прикритий пологом невидимості Берка. А що мене взагалі змусило затриматися?

Почуття відповідальності, чорт би його забрав! Вирішив, що повинен прикривати відступ.

Червонуваті промені вечірнього сонця освітлювали будівлю супермаркету і тих, хто стояв унизу, та більше я не ризикував висовуватись. Хтозна, у яких стосунках знаходяться імунні із цими людьми, але щось підказувало, що ці стосунки не є добрими, принаймні для тих, у кого немає подібного класу броні.

- Ну що там, довго? - знову захрипіла рація.

Може, це зовнішники? Та ні, у товаришів Берка ніби не було подібних технічних можливостей.

Ні, я розумію, що можна підключитися до каналу зв'язку. Але як увімкнути дистанційно рацію. Як???

Вітер зашурхотів листям, що невідомо як опинилося на даху. Ще й непогано насипалося - он скільки його зібралося під бортиком.

А це вже не листя! Куля вибила крихти бетону прямо навпроти того місця, де я лежав.

- Останнє попередження! - пролунав із рації голос невідомого.

Схоже, час відступати.

Я вхопив зрадницький пристрій, який продовжував хрипіти, тримаючи його так, ніби це була отруйна змія, і розмахнувся, щоб скинути униз. Хай подавляться!

А мені потрібно відходити заготовленим шляхом. Та я не встиг розтиснути пальці, як руку перехопили немов залізними кліщами.

- Не поспішай! - прошепотів Міха. - Вона ще стане у нагоді.

- Ти як тут опинився? - мій товариш повинен знаходитися далеко звідти, і зовсім не повинен лежати поруч, дихаючи мені у вухо.

Скориставшись тим, що я не можу випустити з другої руки автомат, Міха, розтиснув пальці і відібрав рацію, другою рукою ховаючи її в кишеню і водночас продовжуючи міцно тримати мою руку.