Розділ 33. Біля естакади

- То що це за проклятий кластер?

Берк, з його дивовижною обізнаністю, був тепер єдиним джерелом інформації. Тому всі, включаючи Шиншилу, зібралися навколо нього, при цьому не забуваючи спостерігати за навколишньою місцевістю.

Ми розсілися на декількох пнях від спиляних дерев у гаю, що приткнувся під трасою.

Шосейна дорога проходила високо вгорі, так що принаймні з цього боку ми були захищені високим схилом, який добре проглядався.

- П-проклятий кластер! - зуби Берка ще трохи стукотіли від перенесеного страху, та не меншою мірою від енергетичного виснаження.

Сплеск дару, за допомогою якого він сховав нас від моторошного створіння, не пройшов безслідно.

Як тільки ми виїхали на стандартний кластер, Шиншила із Берком помінялися місцями. Дівчина пішла до Тюрі, а Міха всю дорогу відпаював Берка живцем.

Однак багато пити не давав. Щойно Берк робив черговий ковток, Міха відбирав у нього флягу й уважно спостерігав за станом пацієнта.

На деякий час Берка переставало трусити, а коли тремтіння поновлювалося, на думку Міхи, це було ознакою, що треба зробити черговий ковток живця.

Я не заважав йому лікувати Берка по-своєму, оскільки все одно не міг запропонувати нічого кращого.

Напевно, досвідчений знахар міг би допомогти у такому випадку, але мій власний дар, схоже, ще не оговтався від шоку, і я взагалі його не відчував.

Після того, як щупальця сірого туману повільно розчинилися у повітрі, ми вичікували ще досить довгий час, а потім обережно рушили з місця.

Мене не полишало відчуття, що Неназиваний, або хто це був, ось-ось присмокчеться до моєї потилиці, і м'язи шиї зводило судомою.

Вже знайому нам групу робітників ми зустріли на виїзді з кластера.

Помітивши, як вони розвернулися і попрямували у наш бік, я вдарив по газах, відкинувши обережність, і останні сто метрів до стандартного кластеру пролетів на одному диханні.

На місці, де ми щойно були, збиралися клапті сірого туману, та ми вже перетнули межу проклятого кластеру, і продовжували віддалятися з усією можливою швидкістю.

Скручені у тугий джгут нерви розслабилися, і мене почало лихоманити. Напевно, я виглядав не набагато краще від Берка, оскільки Міха гукнув:

- Гей! Зупиняйся! Потрібно відпочити.

Я й сам це розумів, та не міг змусити себе натиснути на гальма.

Ми проїхали ще деякий час, поки між нами та проклятим кластером не утворилася значна відстань, і зупинилися під захистом естакади.

Тепер була моя черга сьорбати живець, слухаючи розповідь Берка.

- Ми так і не зрозуміли значення проклятих кластерів...

Схоже, я пропустив щось із сказаного. Ось досада!

-... Та нам відомо, що вони розкидані по всьому Вулію

Після стресу пішла віддача, хвилями накочувався сон. Очі заплющувалися, і потрібно було велике зусилля, щоб розплющити їх знову.