Розділ 31. Перетворення

Підійшовши до потрібного йому місця. Рот ще здалеку зрозумів, що спізнився. Зім'ята трава і глибокі колії на грунтовій дорозі свідчили про те, що він визначив свою мету правильно. Тут розверталися щонайменше дві машини, та наразі на невеликій галявині, що розташувалася поруч із дорогою, оточена рідкими деревами, нікого не було.

Та Рот не поспішав показуватись, вивчаючи обстановку. Він піднімався знизу, із досить глибокого яру, долаючи останню частину шляху мало не повзком.

Справа в тому, що він відчував присутність великої кількості заражених. А от імунних, знайомий запах яких вів його здалеку, на цьому місці не було.

Зачекавши деякий час, Рот визначив, що орда віддаляється, а в ніс ударив запах крові, майже свіжої.

Він обережно наблизився. У високій траві лежала дівчина. Рот уже бачив її раніше, на базі, і вочевидь вона була мертвою.

Сліди на тілі дозволяли уявити, що сталося. Тим більше, що неподалік Рот помітив тушу розвиненого монстра. Ось чому він не одразу розпізнав запах людини - йому заважав сморід від туші. А Рот ще не навчився досконало володіти своїми новими органами чуття.

Стоп! Що означає новими органами чуття?

Він опустився біля дівчини на коліна, торкнувшись її обличчя. Тіло вже остигало, хоча вона ще тепла.

Тобто, імунні поїхали зовсім нещодавно.

Пальці Рота пробило електричним розрядом.

В голові виник рій образів, настільки яскравих, що Рот на мить перестав розуміти, де він. Перед очима пронеслася картина сутички імунних з великим монстром.

Ось піднімається лазерна вишка, ось дівчина падає і машина зривається з місця. Удар монстра прийшовся прямо на імунну. Якби машина залишалася на місці, дівчині могло би пощастити, а так шансів не було.

Ось їй намагаються допомогти. Один імунний вливає до рота живчик, а другий торкається її руками. Рот зрозумів, що бачить знахаря.

Не дуже усвідомлюючи, що робить, Рот щільніше притиснув праву руку до чола дівчини, водночас поклавши другу на груди, так само, як робив імунний у його видінні.

Дивні образи зникли, і обидві руки пробило електричним розрядом. Він був настільки сильний, що Рота відкинуло б назад, якби він не встиг згрупуватися і завалитися на бік.

Тіло дівчини вигнулося дугою. Рот почув схлип, з яким у легені входило повітря.

Роза розплющила очі, її погляд впав на Рота.

Поки він приголомшено дивився на справу своїх рук, очі дівчини розширилися від жаху. І не дивно - вона побачила перед собою чорні очі монстра.

Її судомний вдих свідчив про те, що зараз тишу у лісі розірве крик. Та Рот завбачливо не дав їй цього зробити, затиснувши рота рукою.

Це не заспокоїло Розу, і вона продовжувала дивитися на нього сповненими жаху очима.

Тільки перевівши погляд на свою руку, він зрозумів причину її переляку. На поверхні руки здувалися горби м'язів. перевиті канатами вен.

Це була рука зараженого нижчого рівня розвитку, яких імунні називали бігунами.

Відкриття так спантеличило Рота, що, забувши про Розу, він почав розглядати свою другу руку. Те саме - збільшені м'язи, потемніла шкіра і вени, яких не буває у нормальних людей.

Тим часом Роза, звільнившись від захвату, вже сама затиснула рота рукою і почала тихенько відповзати.

Шурхіт трави відволік зовнішника від дивовижного відкриття, яке він тільки що зробив. Він перероджується.

- Не бійся! -- голос прозвучав глухо, з нотками бурчання, адже тепер Роту доводилося говорити не на видиху, як звичайним людям, а на вдиху.

Роза кивнула, продовжуючи затискувати рота рукою, і дивлячись на нього круглими очима.

- Схоже, я стаю... - Рот помовчав, пригадуючи, як це називається. - Я стаю квазом.

Йому було непросто це вимовити.

Та вже за мить стало легше. Принаймні, він зрозумів, що відбувається.

- Де всі інші?

- Я... я померла? - на думку Рота, запитання було безглуздим, та все ж таки він вирішив уточнити.

- Ти була в летаргічному сні. Так буває у імунних при важких травмах.

Дійсно, на фермах зовнішників, після вирізання життєво важливих органів імунні впадали в летаргічний сон і проводили в ньому тривалий час, поки орган відновлювався.

- Гадаю, твої товариші вважали тебе загиблою і поїхали геть, тікаючи від орди.

- Тут була орда?

- Ні, схоже, орда пішла за ними. Тобі пощастило.

За розмовою Рот намагався змиритися з новою реальністю. Треба сприймати повороти долі як належне, оскільки психічно розбалансована людина недовго проживе у цьому світі.

- Полежи трохи! - звелів він Розі. - Я не знаю, чому ти прокинулася. Це було схоже на електричний розряд, та сумніваюся, що твоє відновлення завершилося.

Рот скептично подивився на свої долоні.

- Як ти себе почуваєш?

Роза помовчала, дослухаючись до себе, а потім спробувала спертися на лікоть. Та більшого їй зробити не вдалося. На чолі з'явилися крапельки поту.

- Поки ні на що не здатна, - спробувала пожартувати вона, опускаючись на землю.

У її волоссі застрягла гілочка сухої трави, яку Рот обережно витяг, та Роза вже спала. Звичайним сном.

Цілий день і цілу ніч Рот просидів біля неї.

У нього був час поміркувати про свою подальшу долю.