Розділ 9. Ікло і Кіготь

На поясі у Ризикового зашипіла рація.

- Повертаються, - повідомив він, вислухавши коротко відданий наказ.

Перед наближенням загону Ризиковий схопився на ноги, і ми за ним.

- Непогано взяли, - сказав ватажок, підходячи до нас. - Один рубер, двоє топтунів, і ще дрібниці.

Я подивився на нього і раптом випалив:

- Напевно, здорово прискорюватися можеш!

Чорт мене смикнув це ляпнути. Наступної миті я побачив спрямоване на мене дуло цього самого пістолета-кулемета. Коли ватажок вихопив зброю, я помітити не встиг.

- Ти що сказав? - загрозливо вимовив командир.

Щойно добродушно налаштована людина миттєво перетворилася на вовка, готового перегризти глотку ближньому. А головне, це сталося з незрозумілої мені причини.

Панікувати було пізно. Якщо він вирішить вистрілити, то шансів у мене не буде. Тому я запитав якомога спокійніше:

- Може, поясниш, у чому річ? Що я такого сказав?

- Лісовик, ти що. Це ж свіжак, - протягнув хтось позаду командира.

Тут уперед вийшов Міха, боком протиснувшись повз мене.

-Е-е-е, командире. Ти, це, легше. Він не хотів тебе образити. Тут, бачиш, яка справа. Тут люди дивні стають. Я, це, телепортуватися можу. Еліксиру життя ковтнув, і готово!

- Що за еліксир життя? - не зрозумів командир.

Міха з готовністю витягнув флягу з пійлом.

- Та це він живець так називає! Ой, не можу! - бійці зареготали.

Та Лісовик уже охолов, і зброя повернулася в кобуру.

- Ти, хлопче, - він відсунув Міху. - Прикуси язика. За таке пристрелити можуть, і навіть розбиратися не будуть.

- Ти дар його розкрив. Ми тут у курсі, але при сторонніх таке говорити не прийнято, - пояснив один із бійців.

- Та він, по ходу, знахар, - встряв інший. = Їх би охрестити треба, Лісовик. Він іще що-небудь ляпне, так і помре нехрещеним.

Бійці знову заіржали.

Лісовик подивився не мене.

- Балаболом тебе охрестити, чи що? А цього летуном охрещу - він кивнув на Міху. - От буде потіха.

- Ні, Лісовик, не можна так, - подали голос ззаду. - Ти мужику підлянку зробиш. Не можна давати поганяло, яке розкриває дар.

- Сам знаю, - огризнувся Лісовик.

- Ти що кажеш, кігтів злякався? - звернувся він до Міхи.

Угу! - кивнув Міха.

- Тоді будеш Кіготь.

- Гаразд, - Міха проковтнув слину.

Серед бійців знову почулися смішки.

- А ти... - Лісовик задумався. - Кажеш, медбратом працював?

- Ну так.

- Тоді Зеленкою буде, - не вгамовувався той, кого розвеселили Міхіни слова про еліксир життя.

- Тихо! - шикнув Лісовик.

- Скажи-но, а ти дар Ризикового можеш побачити, - звернувся він до мене. - Може, ти й справді знахар.

- Не бійся, говори. Ми всі тут свої. Я дозволяю, - щоб надати мені впевненості, додав він.

- А як я його побачу? - не зрозумів я.

- Не знаю. А як ти мій побачив?

- Просто ляпнув, що спало на думку.

Я подивився на Ризикового. Ризик... Сміливий, напевно. А з вигляду не скажеш.

- Та він мотузки може вити... з повітря, - я знову ляпнув перше, що спало на думку.

- Чуєш, Лісовик, він справді знахар. Тільки зелений зовсім. Треба його в стаб до Сокири або до Цвяха.

- Це в нас два знахаря, - пояснив той, хто говорив.

- Знахар - це той, хто дар бачить? - уточнив я.

Ну й поганяла для знахарів.

- Не тільки дар бачить, він ще лікувати вміє, і дар розкрити може, - пояснив Лісовик.

- Так, а що з Ризиковим? Може, поясните? Мені самому цікаво, що я таке бачу.

- Гаразд, - погодився Лісовик. - Ризиковий, розкажи.

З'ясувалося, що в хвилини смертельної небезпеки, як і в Міхи, у Ризикового відкрився дар. Він може з повітря звити невидиму мотузку і по ній піднятися вгору. Тільки дару вистачає ненадовго, і до того моменту, коли він відключиться, треба схопитися за щось нагорі, інакше він впаде вниз.

- Я спочатку, коли дар розвивав, часто гепався на м'яке місце. Тому й Ризиковим прозвали. Перший раз спрацювало, а потім, скільки не пробував, усе на п'яту точку.

- Досить балакати, - перервав захопленого розповіддю командир. - Інструктаж вам провели. Зараз видадуть по парі споранів, а далі ви вільні. Можете йти з нами в стаб, якщо хочете. Ми вас доведемо до стабу, якщо Вулій не буде проти, звісно. Нам у загоні знахар із телепортом знадобилися б. Та неволити вас ніхто не буде. Можете йти своєю дорогою, якщо ваша ласка.

- До речі, імунні з даром телепортації часто можуть не тільки самі переміщатися, а й разом із тими, з ким перебувають у фізичному контакті. Для цього треба за руку тримати, ну, або якось іще. Може, свого друга зможеш врятувати в разі потреби.

- Д-д-добре, з-з-зрозумів, - чомусь заїкаючись, сказав Міха.

- Вобла, видай їм спорани. А ви вирішуйте, у вас кілька хвилин і ми йдемо, - закінчив розмову командир.

Поки нам видавали спорани, Лісовик почухав голову.

- Чорт знає, як тебе назвати. Не доводилося ще знахарів хрестити.

- Може, його Іклом назвати? - звернувся він до товаришів. - Будуть у парі - Ікло і Кіготь.

Почалося жваве обговорення. Хтось запропонував поміняти місцями літери в імені "Олег" і вийшло "Лего". Інші тут же помітили, що поганяло не має бути пов'язане зі старим ім'ям. Користуючись моментом, Міха відвів мене вбік і зашепотів:

- Слухай, ти як? Підеш із ними?

- А чого б не піти? - знизав я плечима. - Мужики начебто нормальні. Не бандити.

- Стрьомні вони, - зашепотів Міха.

- А чого стрьомні? - не зрозумів я.

Та Міха не став вдаватися у пояснення.

- Нехай розкажуть, як у стаб іти. А ми самі як-небудь.

- Міха, та ти подивися, яка в них зброя. Ми, вважай, із голими руками, проти таких монстрів.

Ризиковий, сам того не знаючи, розвіяв наші надії розжитися гвинтівкою, пояснивши, що розвинені заражені виводять з ладу усю зброю, до якої можуть дотягнутися.