Розділ 8. Рейдери

Економлячи заряд батареї, я йшов за Міхою у темряві. За моїми підрахунками, ми мали вийти до недобудованої будівлі в котловані.

Чомусь каналізаційний тунель був вузьким. У моєму розумінні, він мав являти собою бетонну трубу великого діаметру, але за фактом це був облицьований каменем хід, у якому ледве могли розминутися дві людини. Витягнувши руку, можна було торкнутися протилежної стіни. Запаху нечистот не було взагалі, а під ногами відчувалася земля з уламками каменю. Утім, на дні тунелю по центру все ж таки був бетонований жолоб.

Міха, що йшов попереду, забарився і незграбно завозився, розвертаючись до мене.

- Там хтось є, - прошепотів він.

Я нічого не чув, крім наших кроків, і тільки зібрався йому заперечити, як в очі вдарило світло потужного ліхтаря.

- Стояти!

- Чуєш, мужик, та ти ліхтар опусти. Та чого ти, - забурмотів Міха, прикриваючись рукою.

Після непроглядної темряви світло сліпило очі, і я згадав прийом, якого нас навчили в армії. Якщо скосити очі під 45 градусів від джерела світла, то можна буде щось трохи розгледіти. Зрозуміло, що в бойових умовах підмога невелика, але хоч щось.

Тим часом промінь опустився нижче, освітивши нас із голови до ніг.

- Свіжаки? - уже добродушніше поцікавився голос.

Він належав чоловікові років сорока п'яти в камуфляжі. У другій руці він тримав пістолет-кулемет.

- Гей, хлопці! У вашому боці там рубер нишпорився, не зустрічали? - подав голос другий мужик з-за спини першого.

Решта неголосно заіржали.

- Це тварюка така, типу Кінг-Конга, - пояснив перший.

- Було таке, - визнав я. - Ми від нього в люк злиняли. Він за нами не поліз, габарити не дозволяють.

- Ага! - кивнув перший. - Давно це було?

- Хвилин двадцять, - прикинув я.

Немов на підтвердження моїх слів, удалині гримнуло.

- Так він ще там, - неголосно сказав один із бійців. - Злість зганяє.

- А ви, хлопці. Тебе як звуть? - запитав мене старший.

- Олег, а це Міха, - кивнув я на напарника. - Ми тут з учорашнього дня, у тирі ховалися.

- Точно, свіжаки.

- Та ти подивися на них, це й так видно. Значить так - залишайтеся тут. Ти, Ризиковий, свіжакам інструктаж проведеш.

- Ось із ним, - він кивнув на невисокого бійця, - залишайтеся. А ми підемо подивимося, що до чого. За нами не ходіть, там буде спекотно.

Ми з Міхою переглянулися і в унісон кивнули. У тому, що там буде спекотно, сумнівів не було.

Поки загін проходив повз нас, я нарахував вісьмох, Ризиковий був дев'ятим. На кожному був мілітарний жилет. Зброї не сказати, щоб багато, але підібрана зі смаком. У трьох на голові були тепловізори, і це було дивно, враховуючи, що надворі день.

- Чуєш, Ризиковий, а ви хто такі? - запитав я. - На спецпризначенців не схожі.

- А ти січеш! - ляснув мене по плечу Ризиковий. - Ви, хлопці, в іншому світі. Тут кожен сам собі спецпризначенець, інакше довго не протягнеш.

Це я вже зрозумів.

Нічого особливо нового Ризиковий нам не повідомив, крім того, що ми разом зі шматочком свого світу перенеслися в інший світ. За словами Ризикового, цей процес називають "перезавантаженням". Під час розповіді про те, з чого зроблено "еліксир життя", Міха видав якийсь незрозумілий булькаючий звук. Але відомості виявилися корисними, особливо рецепт приготування і спосіб добування споранів. Багато про що я вже й сам зробив висновки, а тепер було зрозуміло, що саме шукали рейнджери у нарості на потилиці вбитої поруч з Міхиним сховищем тварюки, тобто розвиненого зараженого.

Про Міхину телепортацію ми мовчали, та Ризиковий сам завів мову про Дари Вулію. За його словами, виходило, що в Міхи дар прокинувся, коли він потрапив у смертельно небезпечну, і до того ж безвихідну ситуацію, а в мене дар ще не активувався, тому що я в такі ситуації не потрапляв.

У тому напрямку, звідки ми прийшли, почулася стрілянина і вибухи гранат.

- Хлопці зачищують територію, - кивнув у напрямку канонади Ризиковий. - Вам пощастило, що знайшли вхід у каналізацію. Після перезавантаження це найбезпечніше місце. Зазвичай новачки в будинках ховаються або в гаражах, але там їх швидко знаходять.

Згадуючи, як тварюка одна за одною винесла двоє броньованих дверей, я був схильний з ним погодитися.

- У них нюх відмінний, особливо на куриво.

Я ляснув себе по лобі. Блін, як же я не здогадався! Дим від плошки - ось чим ми їх привабили. Урок буде на майбутнє.