Розділ 6. Еліксир життя

Мій співрозмовник захропів, а я всю ніч не заплющив очей, очікуючи, що хропіння ось-ось перетвориться на голодне бурчання. Рівно через шість годин Міха завовтузився, витягнув із кишені флягу, згвинтив кришку. Зробив ковток, потім ще один.

- Гей, ти надто не набирайся, - попередив я. - Бачив, що на вулицях коїться?

Я запалив одну зі знайдених у комірчині сторожа плошок, які він тримав, мабуть, на випадок вимкнення світла.

Міха закрутив кришку і простягнув флягу мені.

- На ось, сьорбни. Полегшає, і голова пройде.

- А ти звідки знаєш? - здивувався я здогадливості непроханого гостя.

Головний біль і справді не відпускав від учорашнього дня. Щойно я знайшов у дамській сумочці дзеркало, одразу ж подивився в нього. Та із дзеркала на мене дивилася звичайна людина з нормальними зіницями, хіба що очі почервоніли, як часто буває при головному болі.

- Бери, бери, - умовляв Міха.

Я гидливо відкрутив кришку і принюхався. У ніс шибануло сумішшю кислятини, якою я надихався напередодні, і чогось середнього між тухлими яйцями і давно не праними шкарпетками.

- Це що таке? - здивовано запитав я.

Треба ж, до чого наш народ докотився, якщо від такого пійла йому стає краще.

Міха повчально підняв палець.

- Це, - він помовчав, підбираючи слова, і урочисто проголосив, - еліксир життя!

- Ні, дякую! - я повернув кришку на місце і передав йому флягу.

- Ну й дурень! - заявив Міха. - Ти не бачив, що після цього люди роблять.

- Можу собі уявити, - охоче погодився я, уявивши чортів, які з'являються під час білої гарячки.

- Ні, ти не зрозумів. Забув, як тебе...

- Олег, - підказав я.

- Олеже, ти нічого не розумієш.

Звичайно, куди вже нам, убогим, зрозуміти вишукування дворової братії.

- Він із цієї фляги сьорбнув, а потім... а потім, - він знову зам'явся, добираючи слова. - Левітував!

- Чого? - не втримався я від сміху. - Ану дай.

Я понюхав. "Травою" не пахло. Колись чув, що в Європі коноплі не тільки курять, а й вживають у батончиках.

І тут Міха зосередився і почав згадувати.

З його слів, кислий туман з'явився ще вночі і розбудив Міху, який мирно спав у давно вподобаному і впорядкованому підвалі. Я навіть знав цей підвал. Мешканці будинку постійно скаржилися на те, що там ночують бомжі, та що б вони не робили, прикрити лавочку не вдавалося. Не допомагали ані решітки, ані навісні замки. Замурувати вхід до підвалу ЖЕК не дозволяв, бо в підвалі був доступ до систем опалення і каналізації.

Міха прокинувся посеред ночі, у паршивому настрої, та ще й із головним болем, що не дивно, адже напередодні вони теплою компанією випили чотири пляшки горілки на трьох. І майже без закуски, з гордістю повідомив він.

Уночі Міха підкріпився тим, що залишилося в пляшці, і мав намір знову заснути, але сну не було анітрішки. Воно й зрозуміло - туман ліз до рота і очей, не даючи нормально дихати. До ранку туман став розсіюватися, і Міха, нарешті, заснув. А прокинувся від звуків стрілянини. Спочатку Міха подумав, що це сон. Та визирнувши у заґратоване віконце, переконався, що все відбувається насправді.

Група озброєних чоловіків із шести осіб в армійському камуфляжі влаштувала засідку. Міха прийняв їх за військових, і вирішив, що ловлять якогось терориста.

Один із чоловіків дістав флягу і відпив із неї. Після чого, зі слів Міхи, з легкістю вибіг по стіні на дах під'їзду і заліг там. Решта розосередилися, вибравши відповідні укриття. Але які укриття могли бути у дворі житлового будинку? Один заліг за сміттєвим баком, ще двоє попрямували в бік дитячого майданчика, оточеного бузковими кущами.

Огляд закривала трансформаторна будка, тож Міха не відразу зрозумів, коли з'явилася головна дійова особа. За описом Міхи, це була тварюка на кшталт тієї, яку на моїх очах уклав невідомий снайпер із багатоповерхівки.

І тут почалася справжня спека. Міха тихо сповз по стінці і наважився висунутися тільки, коли все стихло. Встиг побачити, як один із чоловіків щось діставав із потилиці вбитої тварюки і складав у пакет під акомпанемент рації, яка вимагала негайно повертатися.

Чоловіки пішли, а Міха ще якийсь час полежав у підвалі, але його вже дуже розбирала цікавість, тож він наважився вибратися і наблизитися до монстра. Біля вбитої тварюки він побачив одного з бійців, якому не пощастило попасти під удар. На поясі у нього Міха побачив таку саму флягу.

Міха перехрестився, прочитав заупокійну молитву і зняв із пояса вбитого флягу. Не втерпівши, відкрив кришку і сьорбнув із фляги. Навіть загартованого пияку ледь не знудило, тож він сховав флягу в кишеню до кращих часів. Та на подив Міхи, йому стало краще. У голові прояснилося, симптоми похмілля зникли, і Міха тільки-но збирався зняти з убитого гвинтівку, як з'явився родич монстра дещо меншого розміру. Побачивши Міху, він м'ясоїдно забурчав і попрямував до нього з явним наміром поснідати. Міха закляк на місці ні живий, ні мертвий, і в той момент, коли кігті чудовиська вже майже схопили його, Міха раптом опинився в тирі. Організм не витримав пережитого стресу, і Міха відключився, чому вже я був свідком. А тепер, за його запевненнями, почувався чудово.

Я недовірливо взяв простягнуту флягу. Розповідь Міхи можна було б прийняти за білу гарячку, якби я на власні очі не бачив таких тварюк.

Зробивши маленький ковток, я скривився. Із чого ж роблять цю гидоту. Але коли шлунок припинив спроби вивергнути вміст, головний біль справді минув. Я повернув флягу і зробив собі нотатку, що неподалік є ще одна гвинтівка, якщо, звісно, її не поцупив хтось спритніший за нас.

У загадкове переміщення Міхи я повірив одразу, бо іншого пояснення його появі в замкненому тирі бути не могло. Грішним ділом, подумав, може в мене після цього пійла якісь дари прокинуться. Адже в Міхи прокинулися. Тут такі божевільні справи кояться, що всього можна очікувати.

При думці про те, щоб розжитися справжньою бойовою зброєю, у мене прямо слинки потекли. Отже, час перекусити. А потім подумаємо, як прибрати до рук гвинтівку, що стала безхазяйною.