Розділ 3. В облозі

Я знаходився на невеликому горищі. Залізні сходи вели на дах, звідки я щойно спустився, а ще одними сходами можна було спуститися на верхній поверх будівлі. Там і стояв збожеволілий сторож. Я побачив його, злегка піднявши люк, що закривав вихід на сходи. Якби сторожа вдалося позбутися, я б спустився вниз, опустивши за собою люк, і це б захистило мене від тварюки-Насті. Я вже переконався, що перероджені не вирізняються інтелектом. Тільки як позбутися сторожа. Добре б розв'язати цю проблему якнайшвидше, бо тонкі двері вже прогнулися під ударами. Тварюка била з такою силою, яку важко було запідозрити в тендітній дівчинці років п'ятнадцяти, а Насті навряд чи можна було дати більше.

Під однією зі стін лежала купа дерев'яного бруса. Це я побачив, підсвічуючи собі мобільним телефоном. Більше на горищі нічого не було, та двометровий брус - це вже дещо. Я взяв один і став обережно відкривати люк, готуючись дати відсіч. Але сторож, як і раніше, стояв унизу, простягаючи до мене руки.

Хоч би як це було незручно, я все ж примудрився довбанути його кінцем бруса. Сторож ображено забурчав і затих, мішком осівши на підлогу. Неабияк попихтівши, я затягнув його на горище, спустився сходами і зачинив люк, залишивши їх розбиратися з Настею. По ходу я знайшов у нього в кишені зв'язку ключів і згадав, що в шкільному підвалі є тир. Можливо, пощастить розжитися там гвинтівкою і патронами. Схоже, в рукопашній проти цих тварюк нічого не світить. Напевно, було би правильно вбити перероджену Настю і сторожа, щоб не залишати тварюк у себе в тилу, але я ще не настільки озвірів, щоб так просто вбити тих, хто нещодавно були цілком нормальними людьми.

Зате вдалося розжитися монтажним ломом, який сторож приніс і кинув біля сходів. Коли він піднімався на шум, схоже, був ще людиною, і переродження відбулося буквально в останні хвилини.

Сходами на перший поверх я мчав зі швидкістю олімпійського чемпіона. Необхідність протистояти тварюкам віч-на-віч приглушувала страх, а тепер він на весь голос заявив про себе.

Удари, що долинали з даху, були ледь чутними. Спустившись у підвал, я попрямував до дверей тиру, які вдалося відчинити найбільшим ключем на зв'язці. Електрики не було. Я зачинив за собою двері, повернувши ключ у замку, і спробував рухатися навпомацки, тільки потім згадавши, що в кишені є мобільний телефон і запальничка. Навпроти входу була кімната, де я сподівався знайти сейф зі зброєю. До неї я зміг дістатися, але, як на зло, жоден із ключів не підходив. Довелося вирушати назад.

Тепер моєю метою була комірчина сторожа біля центрального входу. На загальному щитку висіли тільки ключі від класних кімнат, але відкривши його, всередині я знайшов залізну коробку. В ній лежали декілька ключів без напису, які я згріб усі. Ще вдалося знайти коробку сірників і - ура! - ліхтар.

З огляду на відсутність світла, води і мобільного зв'язку, я не сподівався найближчим часом зарядити телефон, тож заряд треба витрачати економно.

Повернувшись до підвалу, я надійно зачинив броньовані двері і, підсвічуючи собі ліхтариком, почав підбирати ключ до кімнати з сейфом.

Сейф виявився незамкненим. Усередині знайшлися дві гвинтівки і жменя патронів у залізній коробці. В другій коробці лежали стріляні гільзи, але вони мене не цікавили.

Вмостившися на підлозі, я поклав ліхтар на стілець і перевірив зброю. Добре, що армійські навички ще не втрачено. Закінчивши із гвинтівкою, склав план подальших дій.

Спочатку потрібна була розвідка. Ще з армії я засвоїв правило, що позаштатною ситуацією треба займатися, інакше настане час, коли вона займеться тобою.

Мені треба було оцінити обстановку по периметру будівлі, розвідати запаси води та їжі, з'ясувати, що з тварюками, яких я залишив на горищі, і пошукати, чи не вдасться знайти ще якусь зброю.

У їдальні мали бути хоч якісь ножі. Хоч і не холодна зброя, але на перших порах підійде. І, можливо, навіть сокира, втім на це надії мало. Сокиру скоріше можна було б знайти в котельні, та тільки двері в котельню на вулиці, куди мені поки що ходу немає.

Гвинтівки я вирішив залишити в тирі, плануючи незабаром повернутися до свого укриття. Стрільба в приміщенні нічого доброго не обіцяла, а ось привернути увагу могла. І не факт, що ті, хто прийде на звуки пострілів, стануть моїми друзями.

За таких обставин, які зараз були в нашому містечку, неминуче з'являться мародери і ґвалтівники. Я взяв монтажний лом, з яким не розлучався останні півгодини. Ще варто вимкнути мобільний телефон. Постійні спроби знайти мережу швидко посадять акумулятор. Сумнівно, щоб у школі були генератори. Тому я витяг з кишені телефон, розблокував і натиснув кнопку "Вимкнути".

Намагаючись не наробити шуму, прочинив двері й просочився назовні, так само обережно закривши їх на ключ. Хто знає, які гості можуть завітати за моєї відсутності. Як то кажуть, береженого бог береже.