Розділ 47

Все довкола руйнувалось. Провалена підлога тремтіла під капралкою. Та вона тримала сестру міцно. Блейк зіщулилась, сльози стікали її обличчям.

Гуркотіння та брязкіт скла змушував її здригатися. 

– Тримаю. Я тримаю тебе, – запевнила Кейн.

– Я не виберусь.

– Виберешся! – відповіла капралка. – Я тобі обіцяю!

Віра була такою гарячою, що Кейн відчувала як вона зігріває її тіло, поколюючи кінцівки, серце прискорено билося. Вона вперлась ногами і почала тягнути. У попереку та колінах відчувся гострий постріл болю. Капралка тягнула знову і знову, в очах на мить потемнішало.

Ветеранка і сама скрипіла зубами, намагаючись витягти ноги, аби хоч трохи допомогти сестрі. Задихаючись від напруги, Кейн відхилилась, стискаючи руки Блейк. 

– Я занадто важка…– зітхала ветеранка.

– Нічого…– задихалась Кейн. – Це нічого. Я витягну, нумо ще.

Вона підхопила сестру під руками, дозволивши тій обвити себе за шию. Потягнула знову. Тіло Блейк смикнулось, вона вперлась коліном у відступ.

– Ще трохи! 

Блейк гарчала від спроб підтягнути ноги.

– І ще раз! – крехтіла Кейн, тягнучи.

Блейк нарешті змогла підтягнути ноги і вони вдвох відкотились від провалля, важко дихаючи. 

– Дякую…– зітхнула вона. – Я вже думала це кінець…

Кейн повернула голову.

– Я теж.

Вони стомлено всміхнулись. Почувся гучний стук.

– Вшиваймося звідси, – підводячись, мовила Кейн.

Від різкого руху, поперек вразив біль. Вона подала руку сестрі. Блейк підвелася, ветеранки певну мить дивились одне на одну з очима повними сліз, а тоді міцно обійнялись. 

– Я думала, що втрачу тебе…– схлипнула капралка.

– Я тут. Ти врятувала мене.

Кейн притулилась до неї тісніше, опустивши голову на масивне плече. Від неї пахло пачулі, пилом і потом. Та попри все, Кейн відчувала тепло, яке завжди мала Ейбл. Та маленька дівчинка, що завжди любила обійматися і бути поруч з сестрою за будь-яких обставин.

– Маємо йти…– шепотіла Блейк. – Зараз все обвалиться.

– Ще секунду, – заплющивши очі, мовила Кейн.

– Кейн? 

– Одну секунду…

– Кейн! Прокидайся!

Капралка повільно розплющила сухі та подразнені очі.

– Що таке? – хрипіла вона, її тіло досі пам’ятало тепло обіймів, що поволі розсіювалось, поступаючись реальності.

Усвідомлення поверталось поволі. Мозок нарешті роз’єднав сон та яву. Не було чарівного порятунку. Блейк більше немає.

– Пошукові системи вільні, – сповістила інтерфейс.

– І що? – сонно спитала капралка.

– Масив заблокованих раніше запитів та повідомлень зараз активно надходить на інтерфейси користувачів. А це значить…

Гуркотіння повторилось. Кейн щойно усвідомила, що то був не сон. Ті страшні гічні звуки були насправді. До них доєднувались крики і звук розбитих вітрин.

Кейн підвелась, визираючи у вікно. На вулицях творився справжній хаос. Розбиті рекламні щити, вибиті вікна, вогонь, що розповзався ніччю. Люди билися одне з одним, верещали і зносили одне одного на швидкісних платформах.

– Начхати мені, скільки я тобі винен, виродку! Ми все одно скоро помремо! – доносилось з вулиці.

– Тоді тебе я вб’ю раніше!

Безхатьки билися за останню краплю “іскри” чи вцілілу одежину. Інші, здавалось, нарешті мають змогу виголосити нескінченний перелік власних невдоволень щодо інших. Суперечки переростали у бійки, ті, своєю чергою, перетворювались на звірські вбивства.

А найгірше у всьому цьому було те, що люди насолоджувались хаосом, неначе були у ньому нарешті чесними та вільними. Їх більше не обмежували закони, правові чи етичні норми – вони просто йшли й гамселили інших. Розбивали вікна крамниць – аби хоч перед кінцем отримати бажане. І це лякало. Бо перед загрозою смерті люди забули, що вони люди. Перетворившись на істот, що не заслуговували порятунку.

Натовп зростав, він розтікався вулицями, неначе смола. Хтось лишався продовжувати бійки, хтось організованими групами просувався вперед вулицею. Кейн знервовано ковтнула.

– Куди вони йдуть?

– До капітолію Індиґо-352.

– І чого вони прагнуть? Скинути Владу? – Кейн реготнула. – Посеред ночі там взагалі хтось є?

– Вони всі там, Кейн. Запущено протокол надзвичайної ситуації.

Капралка повернула голову.

– Нащо їм запускати протокол НС?

– Щось ти тупиш спросоння.