Розділ 46

Зап’ястя щось стиснуло, тіло хитнулось, від чого хруснуло кілька кісток. Кейн підняла заплакані очі. Над зруйнованою підлогою стояли рятівники, один з яких утримував капралку від падіння.

– Показники в нормі. Легка форма шоку. Підіймай і неси її до виходу, ми тут закінчили.

Завдяки платформам, що входили у склад спеціальних рятувальних костюмів, Кейн не відчувала руху, коли її несли на руках. Вона неначе летіла над зруйнованим терапевтичним центром, голова повиснула на плечі, волосся мало не торкалося брудної підлоги. Сліз більше не було, очі незмигно дивились у бік провалля, що забрало її сестру.

Денне світло боляче різонуло очі, Кейн примружилась. Її опустили на лавку і вкрили ковдрою з підігрівом. Дівчина скинула її зі своїх плечей, підводячись.

– Міс, Вам треба посидіти, я вколю Вам…

– Не чіпайте мене! – рявкнула вона і схопилась тремтячими пальцями за обличчя. Воно відчувалось як чуже. Холодне і слизьке.

Капралка поглянула в бік дітей, яким надавали допомогу. Стомлені, закіптюжені, хворобливі. Хоч вони були різного віку, та всі здавались капралці такими крихітними.

Вона рушила у їх бік.

– Вам сюди не можна, – спинила її лікарка.

– Де Тіллі?

– А Ви їй хто? – покосилась на неї працівниця центру.

– Моя сестра підписала документи на опікунство. Щойно вона загинула. Тіллі йде зі мною.

– Це не за протоколом. Я не можу віддати Вам дитину! На яких підставах?!

– Пункт 3.1 стаття правового кодексу Індиґо щодо врегулювання прав опіки. У випадку якщо законний опікун помер не природною смертю чи під час обставин, що є/або можуть класифікуватись як військові, диверсійні чи терористичні – право на опіку переходить до найближчого родича опікуна, якщо дитина дає згоду на це.

Лікарка нахмурилась.

– Вона пережила багато.

– Як і я, – поглянула на неї Кейн. – Ми обидві стали свідками загибелі власних сестер. Тож закрийте свого рота і приведіть до мене дитину. Будь ласка.

Лікарка окинула капралку невдоволеним поглядом, та на щастя для неї самої, не сказала нічого. Дівчинка, як не дивно, трималася дуже спокійно. Вона поглянула на капралку, брудні пальці стиснули обгорілу іграшку.

– Мене звати Кейн.

– Ти сестра Ейбл, так?

Капралка кивнула.

– Вона…– дівчинка замовкла, ковтнувши.

– Так, – відповіла Кейн, тримаючись з усіх сил, та все всередині тремтіло від болю.

– Кіра теж, – опустила очі дівчинка, – мені шкода.

– І мені шкода. 

Вони мовчки дивились одна на одну. І у Кейн, і у Тіллі в очах стояли сльози, та кожна однаково стомилась і надивилась на смерть, щоб не мати сил говорити.

– Ти підеш зі мною, чи хотіла б лишитись з іншими дітьми?

Тіллі хитнула головою.

– Я піду. Ейбл казала, що ми маємо триматись тебе за будь-яких обставин.

Кейн відвела погляд, щоб не заплакати знову.

– Тоді…Ходімо.

Вона простягнула Тіллі руку і обидві рушили повз хаос, залишений вибухом.

 Дівчинка була дуже тихою. Кейн не хотіла лізти до неї в душу, бо розуміла як вона почувається. Їм виділили одну зі швидкісних платформ і вже за хвилину вони були неподалік від будинку, де мешкала Кейн. Відчинивши двері квартири, капралка пропустила Тіллі всередину.

Реймі підвівся і округлив очі, помітивши дівчинку.

– Кіра?

Кейн примружилась. Трясця. Вона мала якось попередити малого. Капралка обережно поглянула на дівчинку. Та вона у відповідь лише хитнула головою. Хлопчик зніяковіло сів на диван.

Кейн пішла до спальні і відчинила шафу. Руки вкривав пил, що позабивався під нігті. Вона стиснула їх у кулаки і заплющила очі. Вдих. Видих. У неї двоє дітей у хаті. Треба зібратися.

Розплющивши очі, капралка взяла футболку і запакований комплект нової бавовняної білизни. Можливо ця буде дещо великою для дівчинки, та поки Кейн сходить до крамниці, Тіллі має переодягнутись у щось чисте. 

Вона повернулась до вітальні. Дівчинка сиділа на канапі поруч з Реймі. На столі перед нею стояла майже допита  склянка з водою, хлопчик обійняв Тіллі за плечі та щось тихо говорив. Мала мовчки слухала, незмигно дивлячись перед собою.

– Тіллі? – хрипким голосом промовила Кейн.

Дівчинка підвела очі.

– Ходімо, я покажу тобі ванну. Ось чистий одяг.

Малеча мовчки підвелася, перехопивши футболку та білизну з рук Кейн.

– Дякую…

Капралка увімкнула підсвітку і провела дівчинку до ванної кімнати. Вказуючи пальцем на кнопки панелі біля душу та ванної.

– Це масажний режим, це підігрів води, якщо тобі потрібно…– розгублено мовила капралка. – Це шампунь, це гель для душу. Можу набрати ванну з піною, якщо хочеш.