Розділ 43

Щойно двері за хлопчиком зачинились, Кейн відчула водночас полегшення і нову хвилю суму. Вже б час звикнути до емоційних гойдалок, у яких вона перебувала весь час, та щоразу це викликало ще більше роздратування. Вона підхопила тимчасовий комунікатор і покрутила його у руці. Щось підказувало їй, що він не знадобиться, та чомусь ветеранка вирішила підстрахуватися. Вона поклала його до пристрою і піднесла до хряща на вусі, вводячи під шкіру. Очі злегка засльозились від проколу, вухо раптово нагрілося. Дискомфорт буде тимчасовим, скоро все мине, та ліпше хай він не знадобиться, ніж буде відсутнім за гострої потреби.

Капралка підхопила кнопки з кріпленнями і зітхнула.

– Ноубл? Все готово?

– Так, Кейн. Сем та Блейк уже чекають на тебе.

Вона відчинила двері і вийшла до коридору, відчуваючи як всередині все стискається від хвилювання, що маскування Ноубл не спрацює.

Подорож зайняла всього десять хвилин. Наблизившись до подруг, вона коротко кивнула. Блейк мала якийсь дивний погляд, та Кейн зв’язала це із хвилюванням, яке наразі відчували всі.

– Ходімо, – кивнула на корабель Сем.

Вони поволі піднялися трапом і залізли до прохолодної кабіни корабля. Костюми із шоломами уже були готові. Кейн відчула запаморочення від усвідомлення, що скоро їй знову доведеться опинитися у невагомості.

– Маскування працює, прийміть препарат і будемо вирушати, – мовила Ноубл.

Ветеранки випили пігулки, запивши водою. Кожна вдягнула костюм до половини (верхню частину без допомоги вдягнути було неможливо. Тож вони залишили цей момент наостанок. Кейн дихала рівно, намагаючись відставити тривогу якнайдалі. Вдавалось не так успішно, як вона прагнула, та все ж ліпше за Ейбл, що прямо зараз починала задихатися.

– Киснева маска праворуч, Блейк, – нагадала Ноубл.

Дівчина потягнулась до панелі і натисла сенсор. Киснева маска вигулькнула, повиснувши на стрічці. Блейк підхопила її і направила на обличчя, закривши носа та рота. За хвилину вона змогла дихати спокійно. 

Всі мовчали, занурені у думки та власне хвилювання. Не було бажання ні жартувати, ні підтримувати одне одного.

– Ми залишили атмосферу і наближаємось до Міконаса. Маскування працює. Нас не помітили.

– Добре, – прошепотіла Кейн, відкинувши голову на спинку крісла. – Це дуже добре.

– Раджу починати вдягати скафандри. Маємо ще три хвилини до приземлення.

Кейн підхопилась першою. Хутко вдягнувши рукави, вона закріпила рукавиці та кріплення на плечах. Сем тим часом застебнула кріплення на спині та вдягнула наплічник. Кейн зробила останній вдих і вдягла шолом. почулось клацання, наплічник на спині зашумів, подаючи кисень.

– Успіхів, люба, – промовила Ноубл, щойно Кейн приготувалась залишити корабель. 

Бузковий ґрунт під ногами здавався менш рихлим за поверхню того ж Парреса, де кожен крок супроводжувався курявою, що осідала червоними бризками на скафандрі.

Тут земля була твердою, Кейн добре відчувала як опускаються її ноги, а кожен крок віддається вібруванням, неначе вона крокувала у хатніх капцях по асфальту.

Неонова лавандова сітка, з якої складався кисневий купол, оточувала незначну частину Міконаса. Решта була повністю відкритою і, абсолютно непридатною до життя. Тут не було ні рослин, ні гір, нічого. Цілісна бузкова пустеля. Кейн обирала не дивитися в бік терапевтичного центру, з якого дивом тоді звільнилась. Їй було гидко знаходитись тут.

– Застосуй прискорювач за чотири кроки.

Кейн кивнула, відраховуючи.

– Я задаватиму напрямок, тобі головне активувати прискорювачі за командою, гаразд?

– Так.

– Не нервуй, – заспокоювала її Ноубл. – Все гаразд. Ви готові, я з вами.

– Як вони?

– Обидві вже на супутниках. Корабель приховано. Вашої присутності радари не виявили. Все добре, Кейн.

Хотілось би, щоб так і було. Дівчина активувала прискорювачі. Тіло понесло вперед. Чорне, поцятковане зорями небо проносилось над головою і навіть велика кількість сузір’їв, кольорових скупчень космічної туманності не робили його прекрасним. Кейн ненавиділа космічне небо. Воно було холодним, статичним та небезпечним. Вона не бачила жодної романтики у ньому, лише відчуття неминучості смерті.

 – Комунікаційну мережу налаштовано.

– Агов? – озвалась Кейн. – Все гаразд?

– Наближаюсь до стабілізатора, – відповіла Блейк.

– Так швидко? А мені ще чотирнадцять кроків пиляти…– ображено мовила Сем.

– А мені? – спитала Кейн.

– Шість кроків до стабілізатора, – констатувала Ноубл. Ще два і можеш активувати прискорювачі.

– Чому мені ще так довго?! – протягнула Саманта.

– Атлас найбільший з трьох супутників. Стабілізатори розміщують в центрі, аби промінь дії прямою лінією проходив крізь ядро. Тож до центру доведеться пройтися.

– Ноубл? – насторожено звернулась до інтерфейса Кейн.